Kabar yang menurut saya seru banget: Dongker menggandeng Inner Sight Games untuk membuat Dongker vs The Ratocrats, gim roguelite beat 'em up yang musiknya diadaptasi dari album Melankolia Radikal.
Latarnya Ratpublic, negara fiktif yang dikuasai politisi tikus, robot aparat, dan goblin birokrat. Tokoh utamanya Dollar, maskot Dongker yang bisa berubah jadi robot raksasa alias mecha, untuk melawan rezim korup dan menghancurkan simbol-simbol kekuasaan. Jadi selain baku hantam, gim ini juga satir politik.
Ketiga personel Dongker, Delpi, Arno, dan Dzikrie, jadi pilihan pilot dengan gaya bertarung berbeda: karakter gitaris mengandalkan cakar cepat dan perisai energi, vokalis memakai lolongan gelombang kejut dan gigitan, sementara drummer punya pukulan berat dan serangan bor. Pemain akan menjelajahi distrik, kawasan pemerintahan, dan gedung-gedung politik ikonik Ratpublic sambil menghadapi unit antihuru-hara, mesin pengawasan, sampai goblin birokrat.
Bagian musiknya yang paling bikin penasaran: lagu-lagu Melankolia Radikal diolah jadi trek instrumental pengiring pertarungan. Album berisi 11 lagu itu dirilis lewat Greedy Dust Records pada 28 Agustus 2026, termasuk "Takbir Terdengar Kejam", "Lautan Bunga Warna Terang", dan "Lagu Selepas Hujan".
Ini bukan kolaborasi pertama mereka. Sebelumnya ada Dongker Beats, gim ritme bergaya 8-bit untuk ponsel. Dongker vs The Ratocrats masih dalam pengembangan untuk PC lewat Steam, dan tanggal rilisnya belum diumumkan. Kabar terbarunya akan dibagikan lewat Instagram resmi Dongker dan Inner Sight Games.
Sumber: Pophariini
Я викладаю гру на гітарі вже понад п'ятнадцять років, і мені постійно задають одне й те саме питання: з чого почати, якщо нічого не знаєш? Зрозуміло, що можна відчувати себе розгубленим перед таким великим завданням. Друге питання, яке часто виникає, – чи не занадто вже пізно починати. І моя відповідь однозначна: ніколи не пізно, найкращий час – це той, коли ви можете почати, і, найголовніше, коли ви зможете отримувати задоволення від цього.
Перше, що вам потрібно, – це гітара, і не варто ускладнювати собі життя: підійде гітара, яку ви можете позичити, придбати вживану або нову. Я почав з іспанської гітари, яка була майже зламана, яку мій кузен знайшов на будівельному майданчику. Якщо ви граєте на електрогітарі, підсилювач або навушники з мультиефектами можуть допомогти, але це не обов'язково з першого дня.
Далі вам потрібен гід: це може бути приватний викладач, онлайн-курс, відео на YouTube або музична школа у вашому районі. Кожен варіант має свої переваги та недоліки, і зазвичай найкраще поєднувати різні підходи. Важливо мати чіткий план і не здаватися. Навчання досягається завдяки невеликим успіхам: акорд, який сьогодні звучить краще, ніж учора, або перехід, який починає виходити автоматично.
Моя остання порада: насолоджуйтеся процесом. Музика – це найважливіше, а не швидкість. Якщо ви вагаєтеся, просто почніть, тому що гра на музичному інструменті – це життєвий досвід, який ви не забудете.
Джерело: David García
3voor12 обрала Fat Dog альбомом тижня, і після рецензії Сета де Вільда мені стало дуже цікаво. Йдеться про другий альбом лондонського гурту: Cancel Me (I'm Tired).
П'ятеро учасників зібралися під час ковіду на півдні Лондона як відповідь на гурти, які надто серйозно ставляться до себе. Їхні концерти відомі надзвичайною енергією та хаотичністю, а культовий статус гурт здобув ще до виходу офіційної музики. Дебютний альбом WOOF. 2024 року рецензентка описує як безкомпромісний і напружений.
На новому альбомі інтенсивність залишилася, але є й спокійніші моменти. Назва поєднує втому від нескінченних турів і культуру скасування: якщо тебе скасували, принаймні можна трохи відпочити. Музика змішує new wave, танцювальну музику, панк та інді.
Рецензія виділяє кілька треків. «Smile and Wave» починається як міцна, переважно весела панк-платівка. Заголовна пісня — синтпоп, що нагадує дев'яності й краще підходить для танців. «Shit love» нагадує рецензентці погано дубльоване вступ до американського серіалу для підлітків. «Heart of Darkness» — доступна інді-пісня з чіпкою мелодією, де на передньому плані вокаліст Джо Лав. Фінальна «Aliens» починається скромно і поступово стає все більшою.
Рецензентка називає альбом «сміттєвою породою, що йде в усі боки», відмінною від попередніх робіт, але з упізнаваним гумором. Це платівка, яку хочеться спершу послухати на повну гучність, перш ніж складати думку, і вже опис викликає цікавість.
Джерело: 3voor12
У музичній індустрії щойно винесли вирок у доволі незвичайній справі про шахрайство, і, на мою думку, її варто розповісти. За повідомленням VnExpress, Майкла Сміта, 54-річного мешканця Північної Кароліни (США), засудили до 18 місяців позбавлення волі, двох років випробувального терміну і штрафу понад 8 мільйонів доларів за обман онлайн-музичних платформ із метою привласнення авторських відрахувань.
Прокурор Джеймі Макдоналд з Офісу прокурора Південного округу Нью-Йорка заявив, що Сміт використовував ШІ для шахрайства. ФБР заарештувало його у вересні 2025 року, а в березні цього року він визнав свою провину. Схема діяла з 2017 по 2024 рік і складалася з трьох етапів: створення тисяч акаунтів-ботів на Spotify, YouTube Music, Apple Music та Amazon Music; безперервне відтворення з їхньою допомогою пісень, згенерованих ШІ, які він видавав за власні; а далі отримання відрахувань на основі фальшивих прослуховувань.
Одна цифра привернула мою увагу. За даними Tom's Hardware, у квітні 2023 року боти Сміта відтворили музику ШІ 80,9 мільйона разів через сімейні тарифи, тоді як увесь каталог Тейлор Свіфт за той самий період набрав на YouTube Music через сімейні тарифи лише 9,3 мільйона прослуховувань. Щоб не викрили, він розподіляв прослуховування між тисячами пісень, тож жодна з них не мала незвичних показників, а в певний момент він керував одночасно 10 000 ботів.
У статті також наводиться коментар на X, за яким Сміт використав ШІ, щоб створити і музику, і аудиторію, заробивши мільйони доларів на піснях, які насправді ніхто не слухав. Для мене ця історія нагадує, що митцям і музичній індустрії все частіше доведеться відрізняти справжніх слухачів від фейкових.
Джерело: VnExpress
Afisha Daily написала про новий альбом Shortparis «Іліада», але текст авторки, яка в редакції називає себе найбільшою фанаткою гурту, читався як особистий лист. Хочу переказати головне.
Альбом записано з Миколою Комягіним, який помер 20 лютого 2026 року. Авторка радить слухати платівку, не читаючи прес-реліз і не дивлячись на обкладинку. Вона згадує, що відео та виступи Shortparis колись ніби передбачали майбутні події, і пов'язує назву альбому з нинішнім новим інтересом до Гомера. На її думку, текст заголовної пісні та композиція «Прощання» вписуються в цю закономірність. «Прощання» — єдиний трек, де автором вказано лише Комягіна, без гурту.
У прес-релізі цитується Чернишевський про «смілива, жвава пісенька»: на концертах Комягін читав цей уривок уголос, щоб заспокоїти публіку. Звучання альбому дуже різноманітне: брудні гітарні рифи, витончені пісні французькою і яскравий, майже рок-оперний або мюзикловий звук, де трагічні та страшні теми стають епічними. Звучать також госпел-хор і духові.
Авторка згадує, що в некрролозі Комягіна в «Афіші» цитували його слова: наступний альбом стане видатною роботою. Важливо, що «Іліада» — запланований реліз, а не посмертний збірник, і для авторки це осмислена відповідь на питання, чи не марно співати.
Я не слухав альбом цілком, тому не береться оцінювати звучання. Але те, як про нього говорять, змушує додати платівку до списку на прослуховування — хоча б заради «Прощання».
Джерело: Afisha Daily
Сьогодні минає 20 років від смерті Марека Грехути, і Interia Muzyka згадала його історію. Хочу переказати цей текст, бо він показує митця з менш відомого боку.
Грехута помер 9 жовтня 2006 року в Кракові у віці 60 років від серцевої недостатності. Похований на Алеї заслужених на Ракович цвинтарі. Його музика поєднувала поезію з піснею, джазом, роком і класичними інструментами. Серед найвідоміших пісень — «Dni, których nie znamy», «Niepewność», «Będziesz moją panią» і «Wiosna, ach to ty».
До Кракова він переїхав із Замостя, щоб вивчати архітектуру. У 1966 році разом із Яном Канты Павлушкевичем заснував студентське архітектурне кабаре «Анава», яке згодом стало його гуртом. На дебютному альбомі 1970 року «Marek Grechuta & Anawa» були «Nie dokazuj», «Niepewność» і «Będziesz moją panią». З гуртом WIEM («W Innej Epoce Muzycznej») він досліджував джаз на платівках «Droga za widnokres» і «Magia obłoków».
Найбільше уваги приділяли його хворобі. Грехута мав біполярний афективний розлад, і складні періоди впливали на його роботу та виступи. Він інколи переривав або скасовував концерти й забував тексти. Деякі звинувачували алкоголь, але рідні це заперечували. У книжці Марти Штокфіш «Chwile, których nie znamy» Магда Умер описує, як важко було працювати з ним у погані періоди, а єдиною людиною, яка витримувала його страхи, була дружина Данута, з якою він одружився в 1970 році. Кора згадує стрес гастролей і його чутливість до критики.
У 2006 році, незадовго до смерті, він отримав Гран-прі за творчість на фестивалі в Ополє. Для мене ця історія змінює те, як я слухаю його пісні: під спокоєм було набагато більше.
Джерело: Interia Muzyka
Вийшов кліп на нову пісню RADWIMPS «夕星-ゆうづつ-». За статтею BARKS, ця пісня є головною темою фільму 『汝、星のごとく』, а кліп з'явився в день прем'єри фільму. Сама пісня вийшла в цифровому форматі о півночі 2 жовтня.
Кліп зняв Міхіто Фудзі, який також є режисером фільму. Знімали в Імабарі, префектура Ехіме, де відбувається дія фільму, у бухті, де проводять час головні герої Кай Аоно та Акацукі Іноуе. У кліпі поєднано сцени виступу гурту та кадри з фільму. Сцени виступу знімали в день фестивалю феєрверків «Онмаку», що відбувся в Імабарі в серпні 2026 року, і, як повідомляється, гурт грав на тлі справжніх феєрверків.
Першоджерело — роман 『汝、星のごとく』 Ю Нагіри. У головних ролях фільму — Рюсей Йокогама та Судзу Хіросе, сценарій написала Наоко Адаті, музику — Ко Омама. Фільм розповідає про кохання та долю двох людей протягом 15 років на островах Внутрішнього Сето. Йойіро Ноду прокоментував: «Своє щастя кожен може визначити сам» і сказав, що ця робота дала йому надію.
Цікаво, як пройде перший телевізійний виступ. RADWIMPS виступлять у програмі «Music Station» на каналі TV Asahi у п'ятницю, 16 жовтня, з 21:00 до 21:54, де вперше виконають «夕星-ゆうづつ-» на телебаченні.
Мені особисто цікаво, як прозвучить кліп із грою на тлі справжніх феєрверків і пісня, що так перегукується з фіналом фільму. Поки що подивлюся кліп і почекаю на день «Music Station».
Джерело: BARKS
Зараз ходить цитата Тома Йорка, яка мене чомусь заспокоїла: навіть люди, що стоять за класикою, можуть втомитися від неї. За даними NME, у довгій розмові з Гаррі Стайлсом для Rolling Stone Йорк сказав, що був уже ситий по горло альбомом Radiohead 1997 року OK Computer ще до його виходу.
Його логіка проста. Гурт так часто грав ці пісні до релізу, що йому захотілося рухатися далі. Коли менеджер сказав, що їм доведеться два роки гастролювати заради просування альбому, Йорк розповів, що благав цього не робити. Тур тривав з травня 1997 до квітня 1998 року й охопив понад сто виступів. «Через два роки ми все ще були в дорозі», — сказав він, назвавши ситуацію справді жахливою.
Згадав він і концерт у Бірмінгемі в листопаді 1997 року, коли пішов із саундчеку, загубив охорону й сховався в потязі. Він описує це як момент, коли найближче підійшов до спроби втекти. NME нагадує, що басист Колін Грінвуд у 2003 році назвав цей тур найгіршим періодом для гурту, частково через те, якою ціною він дався Йорку.
Є й свіжіша історія. Radiohead оголосили про живе повернення у вересні 2025 року: це були їхні перші концерти за понад сім років. У листопаді та грудні того ж року вони відіграли 20 виступів у великих залах Мадрида, Болоньї, Лондона, Копенгагена та Берліна. Йорк розповів Стайлсу, що тур возз'єднання сильно підірвав його впевненість у собі, а відновлення зайняло місяці. Раніше цього року Стайлс вручив йому нагороду Ivor Novello Fellowship, і там Йорк уперше виконав нову пісню «Space Walk».
Для контексту: OK Computer має в Британії статус п'ятикратної платини і продався накладом понад 4,5 мільйона копій, а найвідоміші сингли — «Paranoid Android» і «No Surprises». Я роблю з цього такий висновок: альбом може бути шедевром для слухача і каторгою для тих, хто його створив, і обидва ці твердження можуть бути правдою водночас.
Джерело: NME
На Infobae я прочитав особисту колонку Гільєрмо Е. Пінтоса, написану після звістки про смерть італо-аргентинського співака й автора пісень П'єро. Мені здалося дуже гарним таке прощання з артистом: розповідь про те, що його музика означала у звичайному домі.
Пінтос згадує дитинство на околиці Олав'ярії в середині сімдесятих і на початку вісімдесятих, коли радіо й програвач грали цілий день і були для нього дверима до нової музики. Він згадує Рікардо Соле і гурт Vox Dei, а також альбом «Cuero caliente», який родина привезла з Ла-Плати для його брата. Його батько, Віктор Пінтос, щонеділі вів спортивну програму на місцевому радіо LU 32, а щоразу в День батька відкривав передачу піснею «Mi viejo» і читав текст, написаний для власного батька.
Для автора ця пісня виражає прихильність між двома небагатослівними чоловіками, які так і не навчилися зблизитися або сказати, що відчувають. Він також пригадує дует П'єро з журналістом і письменником Хосе Черкаскі, який писав тексти із соціальним поглядом і буденними персонажами, тоді як П'єро відповідав за музику та виконання. З цієї співпраці постали «Mi viejo», «Pedro Nadie», «Juan Boliche», «Para el pueblo lo que es del pueblo» та «Un hombre común».
Колонка розповідає також, що Рубен Блейдс, навчаючись на юриста в Панамі, казав, що П'єро був першим артистом, якого він бачив, що переніс баладу в міський формат із соціальним сюжетом, а через кілька років Блейдс написав «Pablo Pueblo». Про «Juan Boliche» Пінтос зауважує, що бар — єдине місце, де цей персонаж існує соціально, і що власне ім'я, злите з назвою місця, робить його частиною пейзажу. Він згадує й Мерседес Соса, яка в лютому 1982 року в Teatro Ópera співала «Soy pan, soy paz, soy más» ще за диктатури, як акт колективного зцілення.
Колонка завершується словами «Buen viaje, tano». Для мене головне — думка про те, що коротка пісня може зберегти десятиліття прихильності.
Джерело: Infobae
Приємно чути, що Клаудіо Баольоні повертається до живих виступів. В інтерв'ю, про яке розповіло агентство ANSA, співак і автор пісень пояснив, що коли кілька місяців тому він захворів, то боявся більше ніколи не вийти на сцену. Своє повернення він описує як новий старт і каже, що на сцені він ховається найкраще.
Через вимушену паузу його великий тур GrandTour «La Vita è adesso» перенесли на літо 2027 року. Спершу, однак, буде «Che notte è questa!» — сім концертів на площі П'яцца-ді-Сьєна у парку Вілла Боргезе в Римі: 24, 25, 27 і 28 жовтня, з 30 по 31 жовтня та 1 листопада.
Місце обрано не випадково. 24 жовтня 1982 року Баольоні виступав саме на П'яцца-ді-Сьєна з піснею «Alé-oò», одним із перших великих відкритих концертів в Італії, на який зібралося близько 250 тисяч людей. Він згадує той вечір як переломний, і за кілька днів навіть підстригся, щоб закрити епоху. Через сорок чотири роки він повертається туди.
Прощальний концерт заплановано на 23 жовтня 2027 року на Форо-Імперіалі — це завершення туру приблизно з 50 концертів по всій Італії. Баольоні уточнює, що це може бути не його останній живий виступ, але останній у такому форматі, і він не хоче вечора чистого святкування. Він також згадує всі римські майданчики, де грав: від стадіонів до Форо-Італіко, від актової зали свого університету до Ватикану, від Колізею до в'язниць і Квіринальського палацу. Бракує, за його словами, лише подвір'їв. У свої 75 він мріє колись виступити в Ченточеллє, своєму старому районі.
Мені подобається щирість цих слів. На Капітолії, де його приймав мер Гуальтьєрі, знайшлося місце і для іронії: на запитання про повернення до керівництва фестивалем у Санремо Баольоні пожартував, що краще було б бути мером один день.
Джерело: ANSA
Південнокорейська група BIGBANG стала предметом розмов у музичному світі після повернення на Тайвань через одинадцять років. За повідомленням агентства Central News Agency, з 9 жовтня група три вечори поспіль проводить концерт «XX : COSMOS» у Тайбейському домі, і лише першого вечора прийшли близько 40 000 фанатів. Їхній попередній концерт на Тайвані відбувся 2015 року, це було шоу «MADE» на Тайбейській арені.
Наразі гурт виступає втрьох: TOP, G-Dragon (GD, Квон Джіён) та Тесон, але цього разу вони вийшли на сцену у повному складі. Суперзірка мандопопу Джей Чоу надіслав кошик квітів на знак привітання. Перший концерт почався з «FANTASTIC BABY», їхнього хіта з 670 мільйонами переглядів на YouTube, далі пролунали «HANDS UP», «TONIGHT», «BLUE» та «LOSER». Під час «TONIGHT» GD повторив відомий момент із розбиванням гітари, і зал вибухнув.
Усі троє учасників також намагалися налагодити контакт із тайванськими фанатами. GD привітався китайською і представився як «брат-дракон», Тесон представився китайською та сказав, що сумував за фанатами, а TOP вигукнув своє кохання тайванською мовою. TOP також розповів, що Тайбей — перша азійська зупинка туру, що він приїхав напередодні ввечері, їв яловичу локшину та ананасові тістечка, і похвалив фанатів за тепло та пристрасть.
У кожного учасника був і сольний виступ. Спускаючись зі сцени, TOP послизнувся і зісковзнув на дві сходинки, але швидко схопився за поручень і не впав. Потім він спустився до глядачів, тримав фанатів за руки і співав разом із ними, здивувавши й порадувавши їх.
Незважаючи на одинадцятирічну перерву, мені здається, що 40 000 людей змогли співати разом не лише завдяки старим піснями, а й завдяки щирості цих учасників, які хотіли говорити мовою своєї публіки. Попереду ще два вечори, тож якщо думаєте піти, варто дізнатися подробиці.
Джерело: Central News Agency
На перший альбом Iolanda я чекаю вже якийсь час, і «Quebranto» таки вийшов 8 жовтня. Тринадцять треків, уже доступних на цифрових платформах, серед синглів — «Olha P’ra Ela», «Responso» та «Noite Inteira».
У цій платівці мене цікавить повернення до коріння центральної Португалії, яке не перетворюється на музейний експонат. Слово «quebranto» — пристріт, лихе око, стан, у якому опиняєшся, коли хтось тебе зурочить, — походить із села, де вона виросла. Вона сама каже, що альбом починається з того, як хтось знімає з неї пристріт, а після молитви відкривається те, що було під ним: травми, страхи, рішення, розчарування.
Музично viola braguesa проходить майже крізь усе й зустрічається з кавакіньо, струнними, акордеоном, синтезаторами та програмуванням. Альбом відкривається голосом Avó Lena під гітару й braguesa. Продюсер — Luar, Iolanda — співпродюсерка; серед авторів пісень — Carolina Deslandes, Agir, LEFT., Milhanas, Extrazen і xtinto.
Живу презентацію заплановано на 7 грудня в Coliseu dos Recreios у форматі 360º, з публікою довкола сцени. Як на мене, це саме той португальський альбом, який я хочу слухати цієї осені: буколічний, меланхолійний і водночас сучасний.
Джерело: Rádio Comercial
