Zaczynałem od bushcraftu kilka lat temu i pamiętam, jak bardzo chciałem zrobić wszystko naraz: nocleg w dziczy, ogień krzesiwem i schronienie bez doświadczenia. Dopiero później zrozumiałem, że największy błąd początkujących to właśnie brak stopniowego podejścia.
Najlepiej zacząć od prostego scenariusza: krótki wypad do lasu bez noclegu albo biwak blisko domu czy samochodu. Pierwszy nocleg lepiej zrobić w kontrolowanych warunkach, a nie od razu na dziko — inaczej zamiast przyjemności zostaje stres.
Na start nie potrzeba dużo sprzętu. U mnie sprawdził się zestaw minimum: nóż o stałej głowni, zapalniczka lub krzesiwo, tarp, paracord, metalowy kubek, czołówka i apteczka. Do tego śpiwór i karimata. Po pierwszym wyjeździe okazało się, że część rzeczy w ogóle nie była potrzebna.
Najbardziej cenię w bushcrafcie spokój i zasadę Leave No Trace — zabieram wszystkie śmieci, nie niszczę drzew i dokładnie gaszę ogień. Dzięki temu takie miejsca zostają dostępne dla kolejnych osób.
Соснова смола — один з тих матеріалів, які знали наші прадіди й які більшість із нас давно забула. Новий посібник від Survival Sullivan пояснює, як її робити, і змусив мене по-новому оцінити, скільки справ може зробити шматок деревної смоли.
Серед згаданих застосувань — водонепроникна обробка деревини й шкіри, герметизація тріщин, склеювання примітивних стріл і інструментів, а також використання як вологостійкого розпалу або палива для повільно горючого смолоскипа. Її також додавали до натуральних лаків і застосовували в народній медицині для порізів і укусів.
Починають із затверділої смоли, яку знаходять у вигляді бурштинових грудок на сучках, зламаних гілках і деревах, пошкоджених бурями. Автор застерігає: не варто ранити здорове дерево лише для того, щоб витік сік. Потім додають наповнювач, найчастіше попіл із твердої деревини з власного багаття, хоча підійдуть і тирса чи сухі рослинні волокна, а для еластичності — зв’язувальну речовину, наприклад яловичий жир або бджолиний віск.
Метод — це водяна лазня: велика жаротривка посудина, у якій стоять дві менші банки, і в одній з них у дні зроблені отвори, щоб розплавлена смола стікала в іншу. Щипці або захоплювачі для банок обов’язкові, бо все стає дуже гарячим, а посібник радить використовувати старі банки, а не хороший посуд.
Мені сподобалося, як мало спорядження для цього потрібно. Вогнище, кілька банок і трохи попелу перетворюють відпрацьовану смолу на щось справді корисне — саме такі хитрощі роблять бушкрафт захопливим.
Якщо є ніж, який знають і буш-крафтери, і любителі прогулянок із собаками, то це, мабуть, Opinel. Журнал OUTDOOR розповідає історію цієї савойської класики, і деякі цифри зі статті мене здивували.
У 1890 році Жозеф Опінель винайшов свій складаний ніж у сімейній кузні у французьких Альпах, і компанія досі залишається сімейним бізнесом. Уже в 1897 році він пропонував дванадцять розмірів, від N°01 до N°12. У 1989 році Opinel навіть потрапив до словника Larousse. За статтею, у світі кожні сім секунд продається один ніж.
Спочатку ніж складався лише з чотирьох частин: леза, нерухомої обойми, заклепки і руків'я. У 1955 році Марсель Опінель винайшов систему Virobloc, у якій поворотна обойма фіксує розкладене лезо. Пізніше з'явився варіант, що фіксує лезо й у складеному стані, тож носити його в рюкзаку безпечніше.
Сьогодні щодня виготовляють близько 15 000 ножів, тоді як у 1987 році — 650. Лезо проходить дворазову термообробку: гартування й відпуск, а остаточне шліфування робиться вручну. 95 відсотків деревини для руків'їв походить із французького лісового господарства, зазвичай це бук, а для кольорових руків'їв — граб. Журнал також представляє нову модель N°08 Horizon для пригод на природі.
Мені подобається, що такий простий інструмент після понад 130 років майже не втратив своєї привабливості.
Utemagasinet опублікував рецепт Лени Флатен із Flammans Skafferi у Стурлієні, яка готує страви на відкритому вогні з дикорослих продуктів. Цього разу це кольбулле на заквасці, що підійде тим, хто любить готувати на свіжому повітрі.
Основа — підгодована, пухирчаста закваска, яку залишають, доки вона не стане схожою на бісквітне тісто. Тісто відпочиває близько чотирьох годин, потім додають трохи солі й обережно перемішують. Тісто викладають ложкою в гарячу олію, шаром трохи більше сантиметра і за температури близько 160 градусів, формуючи булочки завширшки від семи до дев'яти сантиметрів. Їх смажать до золотистості, перевертають один раз і дають стектися жиру на папері чи решітці.
Топінг надає стравою лісового характеру: смажена відварена картопля, пагони іван-чаю (rallarros), очиток (kärleksört), тонко нарізане в'ялене оленяче м'ясо, брусниця та тертий твердий сир. У рецепті прямо сказано, що можна використати й інші продукти з кухонної шафи, тож це радше ідея, ніж жорсткий шаблон.
На мою думку, це гарний приклад того, що готування на природі може бути більшим, ніж сосиски та хліб на патичку. Закваску можна взяти з собою або заздалегідь підгодувати, а те, що росте навколо, стає частиною страви. Проте смаження в гарячій олії над відкритим вогнем потребує уважності, тож стежте за температурою.
Якщо спитати преппера чи бушкрафтера про їхнє улюблене спорядження, ніж зазвичай переможе. Тому список типових помилок з ножами від Survival Sullivan варто прочитати навіть тим, хто впевнений, що все знає.
Перша помилка — зіпсувати вістря. Використовувати його як викрутку або щоб піддіти кришку банки — звичайна справа, і автор зазначає, що деякі відео навіть таке радять, хоча вістря — найделікатніша частина леза. Далі йдуть заточування під неправильним кутом із зайвим тиском і нехтування чищенням та змащенням. Після миття витріть лезо досуха і змастіть оливковою, мінеральною або рослинною олією, стежачи, щоб олія не потрапила на руків'я.
Надмірне навантаження — ще одна пастка. Добрий ніж витримує багато, але тупий завдає травм. Тому має сенс мати дешевий запасний ніж для грубої роботи, наприклад для викопування коренів, а складаний ніж — для дрібних справ, як-от чищення фруктів. Нагадування про безпеку базові, але правильні: не бігати з ножем, різати на стабільній поверхні, а не тримаючи предмет у руці, і ніколи не ловити ніж, що падає.
Важливе й зберігання. Тримайте ніж у відповідних піхвах подалі від вологи, а для довгого зберігання уникайте шкіряних піхов, бо шкіра вбирає воду. Наприкінці статті пропонується набір ножів: від складаного для щоденного носіння до бушкрафт-ножів для укриття, а також точильний камінь або мусат, щоб вони лишалися гострими.
У цьому немає нічого революційного, але мені це стало корисним контрольним списком, і я помітив пару звичок, які варто позбутися.
Utemagasinet вважає, що День булочок з корицею найкраще святкувати на природі, і я з цим погоджуюся. Сусанна Йонссон ділиться простим рецептом булочок, які печуться на сковорідці над вогнем і добре виходять і в холод, і під весняним сонцем. Виходить п'ять булочок.
Потрібні пачка готового солодкого тіста з яблучною начинкою з холодильного відділу (або власне тісто), один децилітр тертого кокоса і масло для сковорідки. Розкачайте тісто, розподіліть начинку і посипте кокосом. Скрутіть і наріжте тонкими скибочками. Випікайте скибочки на злегка змащеній сковорідці, доки вони не пропечуться всередині. Трохи сплюсніть булочки, щоб вони встигли пропектися, і перевертайте їх кілька разів під час випікання.
Поради щодо вогню практичні. Спершу випечіть пробну булочку, щоб перевірити, чи правильний жар. А якщо хочете заощадити час, випечіть булочки вдома в духовці, покладіть їх у рюкзак, а на природі наніжте на патички й підігрійте над вогнем.
Для мене життя на природі та майстерність роботи з вогнем стосуються не лише техніки, а й задоволення. Навчитися відчувати жар сковорідки — це маленька вправа в читанні вогню.
В останньому випуску подкасту OUTDOOR довготривала мандрівниця Крістіна Тюрмер зустрічається з Маркусом Клеком, єдиним у Німеччині «палеотехніком». Це професія, яку він придумав сам. Він займається експериментальною археологією і життям за зразком європейської кам'яної доби, тобто періоду приблизно від 40 000 до 5 000 років до нашої ери, максимально реалістично.
Контраст важко уявити більшим. Крістіна оптимізує спорядження в таблицях Excel і відпилює ручку власної зубної щітки. Маркус же проходить найглибшу шведську зиму з дерев'яним каркасом рюкзака за зразком Етці, у хутряному взутті та з кістяними знаряддями, без намету, сплячи лише на шкурах північних оленів.
Обоє діляться невдачами і побутовими хитрощами. Маркус розповідає, як упоратися з проблемою «сирних ніг» у шкіряних черевиках, чому сухожилля тварини годиться не лише як нитка для шиття, а й як зубна нитка, і чому він продає свої дуже запашні мокасини англомовним кіностудіям як реквізит. Крістіна відповідає історіями з Америки.
Мені подобаються такі розмови тим, що вони показують, звідки насправді походить буш-крафт: багато технік, які ми сьогодні освоюємо як хобі, колись були просто повсякденням. Хто хоче дізнатися більше, знайде в статті коротке пояснення, що таке палеотехніка, і посилання на проєкти Маркуса Клека на palaeotechnik.eu.
Я завжди вважав, що деревну кору жують лише в розпачливих історіях про виживання. Цей посібник від Survival Sullivan змінив мою думку: внутрішні шари деяких дерев, особливо берези, вже покоління переробляють на борошно, і процес простіший, ніж я очікував.
Потрібна не тонка паперова зовнішня кора, яка так добре горить для розпалу, а камбій і тонкий м’який луб під нею. Зовнішній шар знімають, а потім струґом або скребком відокремлюють внутрішню кору від деревини, стежачи, щоб не врізатися в саму деревину. У статті зазначено, що скандинави та корінні жителі Північної Америки пекли з неї хліб, пироги та крекери.
Обробка — звичайна кухонна робота. Смужки ретельно сушать у духовці чи сушарці, подрібнюють у кухонному комбайні, а потім доводять до порошку качалкою в зип-пакеті або ступкою, якщо потрібен тонший помол. За словами автора, борошно надає випічці землистої щільної текстури і легкої солодкості.
Найбільше мені сподобалося попередження щодо збирання. Кора відростає не так швидко, як здається багатьом, а рана притягує хвороби й шкідників. Порада така: брати кору з дерев, які все одно спилять, уже повалених або вивернутих вітром, а з дерева, що росте, знімати лише кілька поздовжніх смужок, але ніколи кільце навколо стовбура, бо це його вб’є.
Для тих, хто любить бушкрафт і ідею користуватися тим, що дає ліс, це добре нагадування: вміння і етика мають йти разом. А експеримент залишу поваленій березі.
Я шукав невеликий намет для виходів у ліс, і зупинився на моделі MFH Schwarzenberg. Відгуки були неоднозначними, але він, здавалося, відповідав моїм очікуванням, тому я вирішив ризикнути. Після кількох коротких і довгих походів я можу об'єктивно оцінити його.
Найбільша перевага – це його розміри: у складеному стані 60 x 9 x 9 см і вага 1300 г, тому він легко поміщається в спорядження. У розкладеному стані він, нібито, має довжину 210 см, але передня та задня стінки йдуть під нахилом, тому люди вище 185 см можуть за них зачіпатися. Зате такий намет важко помітити в лісі, і він поміститься майже будь-де.
Підлога досить вільно сплетена, і більш жорсткі стебла можуть її проколоти. Тому я рекомендую використовувати невелику брезентову підстилку як додатковий захист і розбивати намет ще вдень. Розкладання досить просте: два спиці та три відтяжки. Однак, вхідний отвір досить вузький, і вставлення каркаса замерзлими пальцями потребує терпіння. Єдина серйозна проблема з якістю – це еластичний шнур у каркасі, який зав'язаний таким чином, що один з кріплень не повністю входить.
Всередині поміщається людина зростом до 180 см, а також одяг, але рюкзак вже навряд чи, а там немає тамбуру. Тому потрібно заздалегідь подумати, як захистити рюкзак і взуття на ніч. При закритому вході сітчасте вікно в нижній частині мало що дає, і можна прокинутися з головним болем, а вранці на стінках утворюється конденсат, що є типовим для одношарових наметів. Великий плюс – це чохол, в який намет поміщається з запасом, без необхідності фіксації.
Чи варто він того? Якщо ви пам'ятаєте про розміри та особливості одношарових наметів, то чому б і ні. У нього є недоліки, але є і незаперечні переваги – це вибір для обізнаного користувача. Він підходить для кількох днів у польських лісах, а наступного разу, можливо, з цікавості, я спробую бівачний мішок. До зустрічі в лісі!
Якби мені довелося назвати один природний матеріал для розведення вогню, я б, мабуть, обрав фатвуд, і Пол Кертлі переконливо пояснює чому. Фатвуд — це просочена смолою ядрова деревина деяких хвойних дерев, передусім сосен. Він утворюється там, де збирається смола: у старих пнях, коренях і місцях розгалуження гілок, часто після загибелі або пошкодження дерева. Він щільний, від золотисто-помаранчевого до червонувато-коричневого кольору, свіжий липкий і сильно пахне сосною.
Чому він так добре працює? Смола горить жарко й довго та відштовхує воду, тож фатвуд займається, навіть коли інший трут вологий. Він також стійкий до гниття і добре зберігається. Смолу можуть давати всі сосни; він називає довголисту сосну на південному сході США, сосну Монтесуми в Мексиці та сосну звичайну по всій Євразії.
Шукати його варто біля основ пнів, у місцях великих розгалужень і на сухих нижніх гілках. Темніша й багатша деревина біля сучків — добра ознака; свіжа тріска має сильно пахнути сосною й бути масною на дотик. Щоб дістатися до серцевини, вріжте сокиру у старий пень або розколіть сухі гілки.
Для розпалювання можна зішкрябати паличку під прямим кутом, щоб отримати пил, який ловить іскру від кресала, нарізати тонкі стружки або зробити фатвудну «пір'яну» розпалку (feather stick). За його словами, вона горить жаркіше й довше, ніж пір'яна розпалка з м'якої деревини такого ж розміру.
Збирати можна лише з мертвих дерев або повалених гілок, ніколи з живої деревини. Він також наголошує, що фатвуд — це запасний варіант, а не заміна вмінню правильно розпалювати вогонь.
Найновіший нарис Пола Кертлі про дерева присвячений сосні звичайній, дикій, гарній і поширеній по всій Євразії. Це добре дерево, з якого варто почати знайомство.
Щоб її впізнати, шукайте високий прямий стовбур без гілок унизу та відкриту крону. Хвоя росте парами, синьо-зелена і закручена, завдовжки близько 5–7 см, а розтерта пахне солодкуватою смолою. Молода кора помаранчево-рожева і тонка, як папір; у старих дерев нижня частина стовбура сіро-коричнева й потрісана, а верхня частина стовбура та гілки лишаються помаранчево-коричневими й лущаться, і це найкраща ознака здалеку. Шишки завдовжки 5–8 см, конічні й тупі. Схожі дерева: сосна чорна (темніша кора, довша хвоя), сосна скрута (луски шишок із колючкою) і сосна червона (хвоя 12–18 см).
Для бушкрафту деревина смолиста, горить швидко і яскравим полум'ям. Прямі розколоті шматки без сучків добре підходять для стружки-«пір'їнок» і розпалу, а багаті на смолу частини є чудовим трутом. Сухі пучки хвої, що ще тримаються на гілочках, можуть швидко закип'ятити чай. Корені придатні для в'язання, хвоя, залита окропом, дає чай, багатий на вітамін C, а внутрішню кору історично їли саамі: її сушили і товкли на борошно. Лучкове свердління працює лише тоді, коли деревина абсолютно суха і не надто смолиста.
Автор не наводить дозувань і правил безпеки для їстівного використання, тож перш ніж пробувати, перевірте це окремо. Добре, що він нагадує звіряти кілька ознак, адже лишайник може приховати колір кори.
Добрий ніж входить до базового спорядження майже кожного буш-крафтера, але в Німеччині юридичний бік питання складніший, ніж багато хто думає. Журнал OUTDOOR зібрав головні правила §42a Закону про зброю (WaffG) для походів і кемпінгу.
Носити на людях заборонено однорукі ножі, лезо яких можна розкрити й зафіксувати однією рукою, а також ножі з нерухомим лезом довшим за 12 сантиметрів. Тож туристичний ніж із нерухомим лезом до 12 см загалом допустимий. Великі мачете, ножі боуї або «ножі Рембо» зазвичай довші. Якщо ніж явно створено для бою, він може вважатися колючо-ріжучою зброєю незалежно від довжини.
«Носіння» означає мати ніж у межах досяжності поза власним житлом або огородженою приватною територією, чи то на поясі, чи в рюкзаку. Просте перевезення — інша справа: якщо ніж лежить у закритому контейнері й не є одразу доступним, це зазвичай не вважається носінням. Зовнішньої кишені недостатньо; потрібен закритий багаж із надійним замком.
Закон також дозволяє носіння за «законним інтересом», наприклад для роботи, традиції, спорту чи іншої загальновизнаної мети. Оскільки це поняття не визначено точно, значна частина лишається в сірій зоні. Порада журналу: відокремлюйте дорогу до місця використання від самого використання та ретельно плануйте перевезення.
Вважаю такі нагадування важливими, бо вони допомагають уникнути зайвих проблем. Якщо ви йдете в ліс з ножем, правила слід знати ще до виходу.
