En me lançant dans la maroquinerie, je suis tombé sur un guide pour débutants qui m'a évité bien des erreurs. La première chose à comprendre, c'est le cuir lui-même : selon la partie de l'animal (collet, croupon, flanc) et l'épaisseur, il se travaille différemment. Pour un portefeuille, un cuir fin de 1,2 mm suffit ; pour une ceinture solide, on passe à 3,5 ou 4,5 mm.
La découpe demande le bon outil : des ciseaux spéciaux pour les cuirs fins, un cutter ou un couteau à lame trapézoïdale pour les cuirs épais, et même un cutter rotatif pour les courbes. Ensuite viennent la teinture (j'utilise les teintures Fiebing's) et le collage, après avoir rendu la surface rugueuse pour que la colle accroche bien.
L'étape qui fait toute la différence, ce sont les bords. On les biseaute avec un edge beveler, on applique du tokonole ou de la gomme adragante, puis on polit au brunissoir en bois jusqu'à obtenir un bord lisse et brillant. Un bord bien fini, c'est la carte de visite d'un objet en cuir.
Pour la couture à la main, on perce d'abord les trous avec des griffes à frapper (diamant ou style français), puis on coud au point sellier avec des aiguilles à bout rond et du fil ciré. Le plus important reste de commencer par un petit projet simple — et d'accepter que le premier ne sera pas parfait.
Source : CraftPoint
Я прочитав запис людини, яка займається шкіряним ремеслом близько трьох років: вона попросила ChatGPT скласти викрійку й на її основі справді зробила пенал для однієї ручки. Час, який йде на викрійки, знайомий кожному, хто робить речі сам.
Запити були у формі умов: «пенал для однієї ручки», «обкладинка для книжки формату A5». Вона також пробувала дати посилання на відеоприклад і попросити подумати на його основі. Загальна форма з’явилася швидко, але першу викрійку не можна було використати в такому вигляді: стан із закритою кришкою не був врахований, фіксатор кришки виявився надто коротким і незручним, а викрійка не була розрахована на друк у натуральну величину вдома.
Вона кілька разів просила виправити форму кришки й довжину фіксатора, доки викрійку не вдалося надрукувати. Готовий виріб майже відповідав задуманому, але кінчик кришки довелося доводити вручну під час роботи, а оскільки товщину шкіри та перекриття не було враховано, деякі ручки входили погано.
Висновок авторки: ШІ добре підходить, щоб швидко накидати основу викрійки, але важливо не вважати, що «зробив ШІ, значить, правильно», і перевіряти самостійно. Перед різанням слід звірити фінальні розміри, чи вміщується вміст, товщину шкіри, частини, що перекриваються, рух кришки й фіксатора та друк у натуральну величину. Вона також радить спершу вирізати викрійку з паперу й зібрати її. Така тверезість у ставленні до ШІ як до інструменту виявилася корисною.
Джерело: note
Weaver Leather Supply опублікувала коротке відео зі своєї серії про шкіряне ремесло: як установити пружинну (facile) рамку для гаманця в шкіряний клатч. Демонструє Чак Дорсетт.
У відео розібрано моменти, на яких найчастіше спотикаються під час роботи з рамками: замір під рамку, розташування петель, сам монтаж рамки та вибір потрібної заклепки для складання. У проєкті використано Illusion Leather і пружинні рамки з колекції рамок для гаманців цього магазину.
На сторінці перелічено використану фурнітуру: Snapper Rivet Ring, Snapper Rivet, направляючий штифт і інструмент для клепання. Розмірів і письмової покрокової інструкції немає, тож це радше відео для перегляду, ніж текст для читання. Утім, корисно побачити, як досвідчений майстер ставить петлі й обирає заклепку, якщо ви давно відкладаєте свій перший клатч із рамкою.
Мені подобається, що робота з рамками показана як звичайний крок, якому можна навчитися, а не як щось, доступне лише фахівцям. Якщо ви збираєте матеріали про пошиття сумок, варто додати це відео в закладки разом з іншими інструкціями магазину про фурнітуру.
Джерело: Weaver Leather Supply
Одразу після свят Обон я натрапила на статтю з добіркою курсів і заходів про шкіру та шкіряне ремесло для тих, хто хоче цієї осені почати щось нове. Більшість подій відбувається в Японії, тож записую головне.
У Намбі (Осака) 23 серпня відбудеться семінар для початківців. Це практичне заняття: різниця між видами шкіри, знайомство з інструментами, як-от ромбовидне шило (хісімеучі), молоток і кнопки, ручне шиття та обробка кінців ниток, а також те, який клей для чого підходить. Мене здивувало, що автор радить новачкам не користуватися ножем для шкіри, бо він потребує точильного каменю, і натомість навчитися правильно користуватися канцелярським ножем.
У Куромае (Токіо) 28 і 29 серпня пройде розпродаж із можливістю випробувати інструменти. Також є курси зі шкіри від «Leather Sommelier» (в Айті та Саппоро), безкоштовний семінар 4 вересня у філії Тайто Токійського центру шкіряних технологій (конструкція чоловічого взуття, колодки тощо) і «консультація про шкіру» в Урава (Сайтама) 4 і 5 вересня, де можна напряму поговорити з виробниками та продавцями.
Крім того, Національна асоціація сприяння шкіряному рукоділлю наприкінці серпня планує відкрити набір на базовий курс, який стартує в жовтні. Цей гурток працює з 1966 року. Вибір інструментів і опанування базових стібків легко застрягають, коли вчишся сам, тож добре, що є так багато нагод перевірити це на практиці. Дати та вартість можуть змінитися, тому перед записом варто уточнити оголошення організатора.
Джерело: note (belllens tokyo)
Новина, яка справді підняла мені настрій: Лі Ваньлін, майстриня шкіряного тиснення з «Дому ремесел» повіту Чанхуа, подала дві роботи на британську премію Future Art & Design Award і отримала Платинову та Золоту нагороди.
Цікаво, що ці дві роботи минулого року не показали добрих результатів на внутрішніх конкурсах. Одну відхилили, а інша отримала лише відзнаку. Про британський конкурс вона дізналася тільки в кінці лютого цього року, коли до дедлайну лишалося сім днів. Оскільки організатори не обмежували кількість заявок, вона сфотографувала свої дві давні роботи, попросила подругу перекласти пояснення задуму та техніки тиснення, які розробила сама, і надіслала все електронною поштою. Відповідь прийшла 30 березня, і лише після перекладу ще однією подругою вона дізналася, що перемогла.
Робота, що отримала Платинову нагороду, «Місце в моєму серці», зображає старий глиняний будинок, у якому вона виросла, бананове дерево, що допомагало утримувати родину, батька, який працював невтомно, мов водяний буйвол, і місяць, який хотів відвезти її додому, але так і не зміг. Робота, що отримала Золоту нагороду, «Фазан із пташеням», показує формозького синьобрюхого фазана, птаха, що мешкає лише на Тайвані, разом із дзвіночком Юйшань і місячною квіткою. Пташенят у композиції завжди троє, бо в неї троє дітей.
Найбільше мене вразила її наполегливість у реалістичному тисненні. Вона вважає, що реалістична техніка має зберігати саму фактуру шкіри: пори мають бути добре видимі, і навіть тонкі волоски водяного буйвола чи його вії після багатьох шарів фарби мають показувати структуру шкіри. Вона також наголошує, що фарбована шкіра з часом вицвітає, тому колір має бути стабільним роками. На її думку, якщо тиснення втрачає якості шкіри, воно втрачає й цінність як мистецтво.
За понад 30 років роботи зі шкірою вона каже, що найважче не саме вирізування, а зібрати велику кількість справжніх фотографій і поєднати їх зі своїми ідеями, щоб створити новий образ. Для тих, хто любить шкіряне ремесло, це гарне нагадування: мова самого матеріалу часто й дає роботі найсильнішу силу.
Джерело: 聯合新聞網
Я прочитав статтю, у якій майстер, що має шкіряну майстерню в Накамеґуро, розповідає, що таке шкіряне ремесло, з погляду 26 років роботи. Тема першої частини — радість самого процесу створення.
Основи прості: розрізати шкіру, зробити отвори та зшити, щоб отримати гаманець або сумку. Але автор бачить у цьому «час, коли щось народжується з власних рук». Перша радість, за його словами, — бачити, як плоска шкіра поступово стає твоєю роботою.
Люди, які приходять на майстер-класи, часто хвилюються: «Я незграбний, чи справді в мене вийде?» Проте, якщо рухатися крок за кроком, каже стаття, обов’язково настане момент, коли подумаєш: «Виявляється, виходить». Мені сподобалася думка, що дрібні неточності й помилки через роки стають доказом того, що зроблено власними руками: «Ось тут я вперше помилився».
У статті згадано й ручне шиття. Воно неквапливе, але оскільки ти відходиш від телефону й соцмереж і зосереджуєшся на кінчику голки, це час, який заспокоює голову, своєрідний цифровий детокс. Кожен шматок шкіри відрізняється м’якістю, зморшками й подряпинами, а особливо рослинно дублена шкіра змінює колір і характер з часом використання. Тому автор вважає, що день завершення — справжній початок. Ця думка мені запам’яталася.
Навіть якщо не починати з гаманця, стаття радить почати з чогось маленького, наприклад брелока або чохла для карток: розрізати шкіру й зробити перший стібок. Це текст, що підштовхує до дії ще до того, як зібрано інструменти, і я рекомендую його всім, хто хоче почати. Друга частина, як сказано, буде про те, чому зроблене своїми руками стає особливим, і я чекаю її з інтересом.
Джерело: note
Гарут здавна відомий як центр шкіряного ремесла, і звідти є новина, яку варто прочитати шкіряним майстрам. Міністр кооперативів Феррі Джуліантоно пообіцяв підтримати модернізацію шкіряної галузі Гаруту: від технологій очищення відходів до фінансування через LPDB (установу, що керує revolving-фондами), щоб якість гарутської шкіри дорівнювала італійській.
Обіцянку він дав після відвідин центру МСП Piazza Firenze в Гаруті в четвер, 15 січня 2026 року. За повідомленнями, центр підняв якість місцевої шкіри до міжнародних стандартів. Щодо відходів дублення, давньої проблеми цієї галузі, уряд планує допомогти з фінансуванням установок для очищення відходів і заохотити кооперативи модернізувати дубильне обладнання за рахунок revolving-фондів LPDB.
Piazza Firenze керує кооператив Koperasi Kulit Artisan Indonesia (індонезійський кооператив шкіряних майстрів). Тут поєднано гарутські шкіряні вироби з архітектурою в італійському стилі, є заклади харчування, майстерні та навчання. Дизайнерка Поппі Дарсоно, одна із засновниць, вітала підтримку й наголосила, що пріоритетом має бути великий внутрішній ринок, хоча експорт і лишається складним. Кооператив і далі навчає майстрів Гаруту.
Віцерегентка Гаруту Лутфіаніса Путрі Карліна сказала, що центр змінює обличчя місцевого туризму та приваблює відвідувачів, особливо з Джакарти, які шукають якісні товари. Вона також закликала пакувати гарутські шкіряні вироби преміальніше. Piazza Firenze щойно виповнилося рік, саме 15 січня.
Мені в цій новині подобається те, що вона стосується не лише продажу товарів, а й усього ланцюжка за ними: дублення, відходи, навчання майстрів і пакування. У статті не вказано ні суму фінансування, ні кількість машин, тож мені цікаво, як це втілиться.
Джерело: ANTARA News
26-та Fenearte, найбільший ярмарок ремесел у Латинській Америці, відбувся з 8 по 19 липня 2026 року в Pernambuco Convention Center в Олінді й присвятив цьогорічну тему шкірі: «Сідельники Пернамбуку: ремесло, що перетворює». Для тих, хто любить роботу зі шкірою, добре, що ця традиція отримує таку увагу.
За даними газети Folha de Pernambuco, очікувалося, що понад 5 тисяч ремісників, народних митців і учасників зберуться приблизно на 700 торгових площах, з інвестиціями 16 мільйонів реалів, найбільшими в історії ярмарку. Попередній захід створив економічний оборот у 163 мільйони реалів і зібрав близько 340 тисяч відвідувачів. Вперше ярмарок також прийняв групу з десяти міжнародних покупців у співпраці з ApexBrasil.
Вшанування шкіри нагадує про важливі імена ремесла: Зе Венсеслау, пов'язаний з кожним циклом Ексу; Ірінеу ду Местре із Сальгейру, відомий «бонеу» — капелюхами, які носить співак Жуан Гомес; і Фафа Белен із Петроландія, піонерка ручного використання шкіри тиляпії. У репортажі також згадано Кашуейрінью, національний центр виробництва сідел і упряжі, та присутність шкіри в авторській моді Пернамбуку.
Найбільше мене зацікавило те, що сідла й упряж тут розглядають як культурну спадщину, а не лише як товар. На північному сході шкіру століттями використовували для одягу, знарядь і аксесуарів, і ярмарок ставить ці знання в центр програми поряд із майстер-класами, показами мод і дискусіями. Для тих, хто стежить за шкіряним ремеслом, це добрий приклад того, як регіональна традиція може поєднуватися із сучасним дизайном і новими ринками.
Джерело: Folha de Pernambuco
Невелика новина, але вона мене порадувала: під час Expoacre 2026 в штаті Акрі система FAEAC/SENAR/профспілок включила до програми курс шкіряного ремесла в Домі виробника. Навчання відбулося в середу, 5 серпня, і було присвячене виготовленню пояса муладейро, традиційного шкіряного пояса сільської місцевості.
Курс вів інструктор Педро Переїра, який поділився з учасниками практичним досвідом. За його словами, мета полягала в тому, щоб розширити знання учнів і додати щось до їхнього резюме. Одна з його фраз добре передає дух заходу: для одних ремесло стає терапією, а для інших може стати важливим джерелом доходу.
Серед учасниць була Таяне Рауліно, студентка курсу техніка-аграрія SENAR-AC, яка дізналася про майстер-клас із групового чату свого класу і сказала, що хоче вчитися дедалі більше і, можливо, заробляти на шкірі додатково. Там також була Жарлані Рауліно, випускниця курсу техніка-зоотехніка, яка шукала нових навичок, передусім шиття поясів.
Мені подобається, коли робота зі шкірою стає відправною точкою для тих, хто хоче опанувати ремесло руками. Пояс легко описати, але в ньому поєднуються базові етапи майстерності: крій, обробка і складання, тож це добра перша робота. Посил простий: короткі й доступні курси на сільськогосподарських ярмарках можуть зацікавити ремеслом багатьох людей.
Джерело: Portal CNA Brasil
Золочення — одна з тих шкіряних технік, від яких важко відвести погляд: металеву частину маленького латунного інструмента нагрівають, на шкіру кладуть сусальне золото і вдавлюють у поверхню візерунок. Нещодавній допис у блозі Національної бібліотеки мистецтв V&A присвячено саме цьому ремеслу, але через інструменти, а не готові книжки.
Каталогізаторка пише, що наразі обліковано 171 палітурний інструмент, більшість з яких належала трьом палітурникам: Саре Прайдо, Чарлзу Рікетсу та Сибіл Пай. Тридцять п'ять із них були власністю Прайдо; вона підписала їх і передала бібліотеці у 1911–1917 роках. Усі вони використовувалися для золочення, тож це рідкісна нагода побачити штампи, які залишали відбитки, що ми зазвичай бачимо лише на обкладинках.
Історія Прайдо — та частина, що запам'яталася мені. Народжена в Лондоні 1853 року, вона викладала англійську до 1888-го, а потім стала професійною палітурницею. Її перші палітурки у 1891 році отримали їдку оцінку — «химерні, але не гарні», проте згодом вона виготовила їх понад 300. Вона ретельно добирала матеріали, обираючи лише найкращу шкіру та мармуровані форзаци; наприкінці XIX століття вона розробила великі інструменти за мотивами турецьких і сирійських кахлів із колекції V&A. Один із них є на її палітурці 1902 року «Рубаїйат» Омара Хайяма для видавництва Vale Press.
У дописі також згадується, що з середини 1890-х до 1900 року вона найняла досвідченого фінішера Люсьєна Брока й не вказала його імені, що тоді було звичною справою. Вона називала себе першою жінкою, яка зробила кар'єру в палітурній справі та навчала їй.
Для тих, хто працює зі шкірою, це гарне нагадування: штамп, трохи тепла і тверда рука можуть втримати цілий візерунок. Хотілося б бачити більше таких інструментів, сфотографованих поруч із відбитками, які вони залишили.
Джерело: блог V&A
До Європейських днів спадщини Cité du cuir у Сен-Жюньєні (департамент Верхня Вієнна) 19 і 20 вересня 2026 року провела демонстрації крою та шиття рукавичок. Мене потішило, що музей не лише показував рукавички за склом: майстри працювали просто на очах у відвідувачів.
Демонстрації тривали обидва дні з 15:00 до 18:00 у відтвореній майстерні в центрі постійної експозиції. Відвідувачі могли побачити роботу крійниці та швачки і простежити етапи створення шкіряної рукавички: від крою шкіри до складання.
У ці два дні вхід до Cité du cuir був винятково безкоштовним, з 10:00 до 18:00, у рамках Європейських днів спадщини. Гарна нагода наблизитися до ремесла, яке принесло регіону славу.
Для тих, хто займається шкірою як хобі, спостерігати, як майстер працює з кроєм, напрямком шкіри та шиттям, — справжній урок смирення: рукавичка потребує зовсім іншої точності, ніж гаманець чи сумка. Захід завершився, але музей працює, а контакти є на сайті citeducuir.fr. Сподіваюся, таких зустрічей буде більше.
Джерело: OpenAgenda / Ministère de la culture (JEP 2026 Nouvelle-Aquitaine)
