Барбара Кассен і слова, що вислизають від нас

Серед новинок, які відзначила Французька академія, одна книжка одразу спонукала мене написати про неї тут: «Les Mots qui fuient» Барбари Кассен, що вийде у видавництві Flammarion 30 вересня 2026 року. Коли проводиш час, вивчаючи мови та спілкуючись ними, питання про те, як слова нас залишають, зачіпає особисто.

Вихідна точка проста: як слова від нас вислизають, чи є способи їх утримати і що старіння робить з мовою? Щоб відповісти, авторка, членкиня Академії, обрала діалог. Вона розмовляє з поетом Мішелем Дегі, нейробіологами Лораном Коеном, Рафаелем Гайяром і Марком Верні, психоаналітиками Франсуазою та Жан-Жаком Горог, кінорежисеркою Нуритою Авів, філософом Аленом Бадью, антропологинею Венсан Деспре, а також з кількома штучними інтелектами, які запустила Дафна Марнат.

Наскрізне питання одне: чи є забуття умовою пам’яті? Через ці розмови книжка розглядає і особисте старіння, і наш час.

У передмові процитовано фразу, яка мені запам’яталася: «Забуття починається з власних назв». Кожен, хто хоч раз шукав ім’я на кінчику язика — рідною чи іноземною мовою, — розуміє, про що йдеться.

Я ще не читав книжку, тож не скажу, наскільки вона вдала. Але те, що серед співрозмовників у книжці про пам’ять слів є штучний інтелект, видається мені цікавим вибором. Мені б хотілося почути ваші власні історії про слова, що розчиняються, якою б мовою вони не були.

Джерело: Французька академія