Uzun zamandır körelmiş ve paslanmış bıçakları toplayıp yeniliyorum; geçen gün okuduğum bir rehber bu işin püf noktalarını çok güzel özetlemiş. Önce bıçağın durumuna bakıp hangi bölümün onarılacağını belirlemek gerekiyor: pas mı, körleşme mi, yoksa kabza mı?
Pas temizliğinde hafif paslanmalar için sirke, limon suyu veya karbonat iş görüyor. Derin paslarda ise tel fırça, zımpara ya da pas sökücü kimyasal lazım; ama kimyasal kullanırken çeliğe zarar vermemeye dikkat etmek şart. İşin sonunda mutlaka yağlamak gerekiyor ki pas geri dönmesin.
Bileme için biley taşı ya da seramik çubuk kullanıyorum, açıyı sabit tutmak en kritik nokta. Kırık veya çatlak kabzayı da ahşap, deri ya da micarta ile yenileyebiliyorsunuz; güvenlik için eldiven şart.
Bence en önemli şey sabır. Acele etmek hata getiriyor; düzenli bakım ve doğru ekipmanla eski bir bıçak gerçekten ilk günkü haline dönebiliyor.
Kaynak: Taktik Çakı
Я натрапив на допис про те, як повернути гостроту кухонному ножу, не виходячи з дому. За словами автора кулінарного контенту Алехандро Гутьєрреса, відомого в Instagram як «Yo soy chef en casa», достатньо недорогого двостороннього точильного каменя, які продаються в будь-якій господарчій крамниці.
Спосіб простий. Спочатку камінь на 20 хвилин занурюють у воду, щоб сталь не перегрівалася, а під нього кладуть вологу серветку, щоб він не ковзав. Далі ніж тримають під кутом близько 20 градусів. Він пояснює так: 90 градусів, половина — 45, половина від половини — 22,5. Лезо ведуть від основи до кінчика по грубій стороні, з рівним натиском, роблячи однакову кількість рухів з обох боків. Наприкінці половину часу доводять гладкою, змоченою стороною.
Як часто точити, залежить від зносу. Для сильно затупленого ножа він радить десять хвилин двічі на тиждень протягом місяця. Коли різальна кромка відновиться, достатньо одного сеансу раз на два місяці. Після цього лезо варто промити водою з милом, щоб прибрати металевий пил.
Він також назвав те, що псує лезо: миття ножів у посудомийній машині, різання на скляних або мармурових дошках і зберігання ножів навалом у шухлядах, де вони стукаються одне об одне. Добре нагадування, що заточування тримається на регулярності, а не на дорогих інструментах.
Джерело: adn Noticias
Мене зацікавив матеріал Anka Haber: у Синопі 80-річний майстер Cengiz Özekes зберігає понад 130-річну традицію виготовлення ножів і передає її синові Kazım Özekes.
Сімейна справа почалася в 1890-х роках з діда, Hüseyin Usta. За словами Özekes, в Османську епоху Hüseyin Usta виготовляв ножі, а також займався, зокрема, ремонтом зброї. Згодом справу продовжили батько, Kazım Usta, і дядько, Ali Usta. Після приходу американців до Синопа в 1955 році ремесло вийшло на новий етап: Cengiz Usta та його старший брат модернізували виробництво. Сьогодні Cengiz Usta — третє покоління, а його син Kazım — четверте.
Майстер каже, що інтерес до ремесла спав, період навчання закінчився, а продажі впали через товари з Далекого Сходу. Та все ж він каже: «Ми віддали своє серце цій справі», і люди, які цінують ручну працю, досі знаходять його.
Ця історія нагадує, що за кожним лезом стоїть праця, накопичена поколіннями. Хотілося б, щоб з'являлося більше таких розповідей про майстрів.
Джерело: Anka Haber
3-й Faca Fest відбувся в Usina do Queimado в Campos dos Goytacazes (штат Ріо-де-Жанейро). За даними J3News, захід закріпився як головний ярмарок ножового мистецтва в штаті. Зібралися експоненти, фахівці й колекціонери з різних регіонів країни.
Формат нагадував великі національні виставки: було технічне оцінювання та змагання ножів, які судили спеціалісти, а також демонстрації живого кування. Організатори Olympio Guimarães і Ricardo Lobo сказали, що місце перевершило їхні очікування: сюди прийшли родини, літні люди й усі, хто захоплюється мистецтвом обробки сталі.
Вхід був безкоштовним. У суботу захід тривав до півночі, у неділю — з 9:00 до 20:00. Окрім ексклюзивних виробів, були барбекю на вугіллі, музичні виступи та відпочинок на відкритій території.
Мені приємно, що ножі виходять за межі вузької ніші. Побачити, як працює кузня, і поговорити з тим, хто кує лезо, — чудовий спосіб зрозуміти цінність ручної праці.
Джерело: J3News
Газета Báo Cao Bằng опублікувала матеріал про Lương Văn Khiêm (1989 р. н.), який народився і виріс у ковальському селі Phúc Sen, нині частині хутора Pác Rằng комуни Quảng Uyên. Він займається традиційним ковальством понад 25 років.
Phúc Sen відома горнами, що палають червоним увесь рік, і ручними ножами та ножицями, які є частиною культури громади Nùng An. Виріс у родині ковалів, з дитинства знав звук молота, ковадла й жар вогню. Перші уроки стосувалися того, як тримати молот, розпалювати вогонь і гартувати сталь, але головне, чого він навчився, — терпіння та точність.
Він також активно передає ремесло молоді — і місцевій, і з інших місць, багато з його учнів згодом відкрили власні кузні.
У 2019 році створили кооператив ножів Phúc Sen Hà Khiêm із семи учасників, який дає роботу приблизно 20 місцевим працівникам. У 2024 році продукція отримала сертифікат OCOP три зірки. У 2025 році Міністерство промисловості й торгівлі визнало кооператив зразковим у гірських регіонах і серед етнічних меншин. У 2026 році голова обласного народного комітету вручив Khiêm грамоту.
Мені найбільше подобається його погляд: збереження ковальства — це не лише заробіток, а й збереження частини душі рідного краю. Поки горн горітиме, каже він, він навчатиме далі, щоб звук молота з Phúc Sen ніколи не замовк.
Джерело: Báo Cao Bằng
Історія Даніеле Новеллі, 33 років, точильника з Камуччі, яку розповіла газета Corriere di Arezzo, мене і розсмішила, і змусила задуматися. Він займається ремеслом, яке зникає: вже десять років гострить ножі у своїй майстерні та вдома у клієнтів, почавши у 23 роки випадково.
Крім ножів, він гострить старі серпи, полотна стрічкових пил і диски для слайсерів, бо, каже він, удома нічого не викидають, якщо це можна врятувати. Він купив обладнаний фургон і користується сучасними верстатами, на яких може обробити будь-яке лезо, з профілем заточки, який розробив сам. Навчився сам, допомагаючи батькові, що ремонтує промислове обладнання, помиляючись і «крадучи очима».
Серед клієнтів є і молоді, і літні люди, деякі старші за дев'яносто, які приносять йому серп, бо вже не можуть косити траву. Його порада проста: чотири-п'ять справді добрих ножів краще за десять поганих, і майже завжди вигідніше наново заточити, ніж купити новий.
Сьогодні, почувши, що під'їхав точильник, це вже новина, бо таких майже не лишилося. Даніеле любить спілкування з людьми і повертати до ужитку речі, які хтось би викинув. Це гарне нагадування, що добре заточене лезо може служити все життя.
Джерело: Corriere di Arezzo
59-й фестиваль ножів відбувається в місті Секі префектури Ґіфу, два дні — 10-го та 11-го. Організатор — виконавчий комітет фестивалю ножів Секі. Для тих, кому цікавий догляд за ножами та їх відновлення, це фестиваль із багатьма цікавинками.
Центр заходу — «розпродаж ножів» на вулиці Хонматі, відкритий в обидва дні з 10:00 до 17:00. Беруть участь 34 учасники, зокрема Inoguchi Cutlery Works, Kai, Magoroku Cutlery і Minoseki Cutlery, виробники з Секі.
Для догляду особливо цікавий «куточок заточування кухонних ножів». У Seki Terrace Cutlery Workshop / Будинку ножів Ґіфу Секі (4-12-1 Хейвадорі, Секі) заточування працює в обидва дні з 9:00 до 14:30. Варто пам'ятати, що можна принести кухонні ножі, які затупилися.
Є також заходи, пов'язані з мечами. У Залі спадщини ковалів Секі відкрито для публіки традиційне японське кування мечів, а також техніки полірування та оправлення. Кування починається о 10:30, 13:00 і 15:00, полірування та оправлення — о 11:00, 13:30 і 15:30. Відбудуться також виставка сучасних нових мечів і «консультація з мечів».
На вулиці Хонматі 2-чьоме заплановано сценічні виступи. На офіційному сайті є маршрути й правила для відвідувачів, тож перед поїздкою варто перевірити останні оголошення.
Джерело: виконавчий комітет фестивалю ножів Секі
У районі Кедунгкандан міста Маланг досі працює традиційна ковальня з розпаленим горном. За даними TIMES Indonesia, Сунар і його племінник Йоно досі кують залізо вручну в майстерні поруч з офісом поліцейського відділку Polsek Kedungkandang. Колись там працювало близько десяти людей, тепер лишилося двоє.
Писемних записів про те, коли заснували ковальню, немає: її історію передавали з покоління в покоління через розповіді. Тепер горн роздмухує електричний міхур, але формування інструментів досі здебільшого відбувається вручну. Залізо купують у збирачів металобрухту, а сталь частково отримують із листових ресор списаних машин, наприклад автобусів.
Матеріал нагрівають і багато разів проковують, доки він не стане серпами (arit) і мачете (parang). Ручки роблять з деревини lamtoro і точать на ручному верстаті, щоб добре лежали в руці. Ціна становить приблизно від 150 до 250 тисяч рупій, а виробництво ведеться за замовленнями, а не за денною нормою.
Ставлення Сунара справило на мене велике враження. Він лишається в цьому ремеслі не заради багатства чи статусу, а через уміння пристосовуватися до потреб покупців. Хочеться вірити, що такі навички, як кування та насаджування ручок, не зникнуть, коли спадкоємців стає менше.
Джерело: TIMES Indonesia
На MDR я натрапив на ножового коваля з Фогтланду: Олександр Цегула, 61 рік, з Гаммербрюке. Його кузня стоїть за житловим будинком. Там горить кузнечний вогонь, і він знову й знову кладе заготовку в жар.
Заготовку нагрівають до 1200 градусів, а потім обробляють удар за ударом. Кування відбувається приблизно за 800–900 градусів, і, за його словами, це стосується всіх ножів. Між ударами він ставить заготовку на ребро, щоб перевірити, чи пряме лезо. Про те, наскільки все має бути точно, він каже так: два хибні удари — і заготовка зіпсована.
Про сталь у нього є чітка думка. Нержавійка легка в догляді, але сталі, що іржавіють, значно гостріші і вважаються вершиною для любителів. Ніж, що іржавіє, однак після кожного використання треба протирати ганчіркою і змащувати маслом.
У матеріалі також торкаються старого питання, чи збирати гриби руками, чи ножем. Цегула вважає це питанням віри. Той, хто користується ножем, ріже під землею і засипає зріз ґрунтом, щоб він не почав пліснявіти. Мені подобається, як спокійно він говорить про температуру, сталь і догляд: зрештою, добрий ніж — це ремесло і регулярне обслуговування.
Джерело: MDR Sachsen
У середині вересня 2026 року Knife Informer опублікував посібник з догляду та обслуговування ножів. Найбільше мені сподобалося, як чітко в ньому викладено всю тему: рутина має відповідати ножу, і більшість роботи дуже проста. Чистити до того, як бруд засохне, повністю висушувати лезо, захищати поверхні, яким це потрібно, і точити лише тоді, коли ніж справді цього потребує.
Варто запам'ятати порядок дій. У складаного ножа спершу щіткою або ватною паличкою прибирають сміття з осі, зони фіксатора, накладок і кліпси. Лише якщо відкривання все ще туге, додають одну невелику краплю мастила для осі, кілька разів відкривають і закривають ніж і витирають надлишок. Змащування перед чищенням лише затискає пісок у механізмі. Для кухонних ножів порада така сама базова: мити вручну теплою водою з м'яким миючим засобом, ретельно сушити й не класти хороші ножі в раковину чи посудомийну машину.
Щодо заточування посібник розрізняє три операції, які люди часто плутають. Хонінг потрібен втомленому кухонному лезу, яке ще має кінчик. Заточування потрібне, коли ніж ковзає, розчавлює їжу або більше не реагує на хонінг. Стропінг застосовують спершу до складаних і туристичних ножів із цілим лезом. Також сказано, що порошкові сталі з високим вмістом ванадію краще реагують на алмазні або CBN-абразиви, і попереджено про неуважне використання дешевих протяжних точилок із твердого сплаву.
Про іржу посібник говорить передусім про профілактику, а не про рецепт видалення: витирати лезо після поту, дощу, солі або харчових кислот і дати прихованій вологі повністю випаруватися перед зберіганням. Патина на вуглецевій сталі є нормальною, а активна червона іржа — ні. Агресивні абразиви не слід застосовувати до покриттів, травлених і дамаських поверхонь, а також до патини, яку хочеться зберегти. Якщо з'являються глибокі раковини, радять припинити користування ножем. Для вуглецевої сталі, що контактує з їжею, пропонують тонку плівку харчового мінерального мастила, а ножі з нерухомим лезом не слід довго тримати у вологих шкіряних піхвах.
Особисто найкориснішим для реставраторів мені здалося застереження про безпеку на початку: ніж із ненадійним замком, вертикальним люфтом леза, тріснутою ручкою або зламаним лезом треба вивести з експлуатації, і чищення цього не виправить. Це добре нагадування перевірити механіку, перш ніж полірувати зовнішній вигляд будь-якого старого ножа.
Джерело: Knife Informer
Газета Midi Libre повідомила про першу виставку ножів у Монтей, поблизу Алеса. Її проведуть у неділю, 27 вересня, з 9 до 18 години, у Темпл на площі Пюї. Участь візьмуть дванадцять ножових майстрів з департаментів Гар, Ерó і Воклюз. Усі вони професіонали, для яких це офіційне ремесло.
Ідея належить Седрику Кузену, професійному пожежнику, який організував захід разом із мисливським товариством Монтей. Для нього ніж — корисний інструмент у роботі, а оскільки він любить готувати, це ще й базовий кухонний предмет. За словами автора статті, крім щорічної виставки в Маргерит поблизу Нима, у регіоні Алеса таких зустрічей раніше не було.
Мені сподобалося, як Венсан Салель, майстер з Монтей, описує свою роботу. Він говорить про справжнє ремесло: для руків'я використовують дерево, ріг або вуглецеве волокно, а для сталі — такі обробки, як дамаська, мікроструменева або полірування. Він порівнює тонкість цієї роботи з ювелірною справою і шкодує, що ремесло поступово зникає.
Виставка була присвячена показу і продажу повністю ручної роботи, часто унікальних виробів. Для тих, хто цікавиться клинками та руків'ями ручної роботи, це нагода напряму поговорити з тими, хто їх створює.
Джерело: Midi Libre
