Je me suis lancé dans la sérigraphie textile il y a quelques mois et j'ai dévoré un article très clair qui m'a enfin fait comprendre la technique. Le principe est simple : on transfère de l'encre à travers un pochoir tendu sur un cadre, mais derrière cette apparente simplicité se cache un vrai savoir-faire.
Pour commencer, il faut un cadre avec une maille fine, de l'émulsion photosensible, une raclette et des encres textiles. On expose l'écran à la lumière UV à travers un typon, on rince, et le motif apparaît en négatif. C'est cette étape d'insolation qui demande le plus de rigueur.
Ce que j'aime dans cette technique, c'est le rendu : des couleurs intenses et opaques, même sur des tissus foncés, et une durabilité que l'impression numérique n'égale pas. En revanche, elle est moins adaptée aux toutes petites séries à cause du temps de préparation.
Mon conseil pour débuter sans se ruiner : un kit de base revient environ à 150–400 €, et l'on peut même utiliser l'exposition solaire pour un budget quasi nul. Se former via des cours en ligne aide aussi beaucoup à éviter les erreurs coûteuses.
Source : Pickles Graphic
З 6 жовтня по 6 грудня 2026 року в Меморіальному музеї мистецтв Ота в токійському районі Харадзюку триває виставка «Кацусіка Ой „Ґратки Йосівари“ та лінія нічних краєвидів». Перша частина триватиме до 3 листопада, друга розпочнеться 7 листопада. Усі роботи, окрім «Граток Йосівари», змінюються між двома частинами.
Головна робота виставки — ручний живопис Кацусіки Ой «Ґратки Йосівари». Відомо лише близько десятка картин Ой у світі, і цей шедевр показують уперше за три роки. Для нього характерний контраст світла й тіні.
Інша родзинка — експозиція, що простежує розвиток теми нічного пейзажу в укійо-е. Тут є зоряні ночі, феєрверки та дощові вечори: серед робіт — «Відомі краєвиди Едо: нічний вид у Сарувака-тьо» Утаґави Хіросіґе, «Токіо в епоху цивілізації: міст Рьоґоку» Кобаясі Кійочіки, а також роботи Торій Кійонаґи й Утаґави Куніседи. Глибокий синій нічного неба у Хіросіґе та міські нічні краєвиди епохи Мейдзі у Кійочіки — пара, яку хочеться побачити поруч.
Крім того, показано нічні гравюри, створені наприкінці епохи Мейдзі для зарубіжного ринку. Серед них копії та омажі за мотивами робіт Хіросіґе і Кійочіки; також увагу приділено видавцям Хасеґава Такедзіро та Ватанабе Сьодзабуро.
У ксилографії «ніч» дуже змінюється залежно від того, як накладаються туш суміе та індиго. Думаю, тим, хто цікавиться друком, це сподобається ще більше. Квиток для дорослих коштує 1200 єн, приймають лише готівку.
Джерело: Меморіальний музей мистецтв Ота
Якщо цієї осені ви будете неподалік Ньюкасл-апон-Тайн, Lino North варто відвідати. Виставка триває в The Biscuit Factory (Stoddart Street, 16) з 11 вересня по 29 листопада 2026 року, щодня з 10:00 до 17:00, вхід вільний.
Тут зібрано шістнадцять майстрів лінориту з півночі Англії, Уельсу та Шотландії: Ейд Адесіна, Браян Ангус, Лора Босуелл, Лінда Фаркварсон, Грем Ферт, Ерік Гаскелл, Фіона Гамфрі, Карен Менаррі, Джошуа Майлз, Інгрід Нільссон, Бебс Піз, Ян Філліпс, Розанна Рід, Маша Тіпледі, Джейн Волкер і Деб Вінг.
Виставка зосереджена на фізичному процесі техніки: різьбленні, нанесенні фарби та друку. Деякі художники працюють методом редукції: вирізають і друкують один блок поетапно. Інші накладають кілька блоків, нарощуючи колір і структуру. Коли обидва підходи видно поруч, легше зрозуміти, чому два лінорити можуть так відрізнятися.
Виставка продовжує давній інтерес галереї до графіки та практик, що спираються на матеріал. Упродовж виставки художники проведуть лекції та демонстрації своїх методів. Мені особливо хотілося б потрапити на одну з них, адже те, як люди пояснюють свої рішення під час різьблення, часто найкорисніше для тих, хто вчиться.
Джерело: ArtRabbit
Виставка гравюри Print Parade #4 відбудеться в Kiniko Art, у Тіртонірмоло, Касіхан, Бантул, DIY, з 12 по 27 вересня 2026 року. Цього року експонуються роботи покійного митця Дананга Хаді, членів і колишніх членів Studio Grafis Minggiran, а також кількох запрошених графіків. Виставку 12 вересня відкриє митець Онг Харрі Вахю.
Куратор Бамбанг «Токо» Віджаксоно пояснює, що Print Parade — це не лише місце для показу робіт, а й простір для пам'яті, роздумів про пройдений шлях, обміну досвідом і діалогу між поколіннями графіків. Тема цього року: «З'єднуючи шлях і оновлення індонезійського графічного мистецтва». Print Parade уперше відбувся у 2013 році.
Також представлено роботи стажистів Studio Grafis Minggiran за 2023–2026 роки. Студія, заснована 2001 року, береже графічне мистецтво як живу практику, яка й далі розвивається.
Для мене найзворушливіше те, як виставка поєднує роботи покійного митця з молодим поколінням. Гравюрі потрібні нові руки, щоб її процес не завершувався в архіві.
Джерело: DISTORI
Після двох років зачинення на ремонт Музей Гойї фонду Іберкаха в Сарагосі знову відчиняє двері напередодні святкувань Пілар. Мене найбільше цікавить те, що розповідають про гравюри, адже для багатьох Гойя — великий майстер офорта в Іспанії.
За опублікованою інформацією, реконструкція збільшує виставковий простір з 3 700 до 4 660 квадратних метрів і додає сім технологічних вражень, зокрема занурювальну залу та окуляри віртуальної реальності. Директорка Май Форсен наполягає, що це не технологічний музей: технологія лише супроводжує і дає контекст. Навіть фасад вкритий деталями робіт художника.
Для тих, хто стежить за графікою, у музеї є кабінет гравюр і оновлена галерея відбитків. Завдяки розширенню тепер експонуються «Копії Веласкеса», які Гойя створював у 1778–1785 роках, а також ще одна серія, яку ніколи раніше не показували. Із повним набором своїх гравюр і 33 картинами Гойї музей після Прадо експонує найбільше робіт арагонського художника.
Щоб відзначити відкриття, фонд зібрав майже пів сотні робіт Гойї з музеїв і колекцій з усього світу на виставці «Solo Goya. El Arte de ver», куратор — Луїс Фернандес-Гальяно. Її можна відвідати до 10 січня. Крім того, музей поповнив колекцію панно Сороллі та великим шовковим полотном Роберто Фабело.
Особисто мене найбільше приваблює можливість побачити гравюри в залі, створеній спеціально для них, і не поспішаючи, напередодні двохсотріччя від дня народження Гойї у 2028 році.
Джерело: EL PAÍS
У галереї Henze & Ketterer у Вихтрасі поблизу Берна до 30 жовтня 2026 року триває виставка, яка мене, як прихильника дереворитів, одразу зацікавила. На верхньому поверсі галереї дереворити Георга Базеліца та Ернста Людвіга Кірхнера розміщено один навпроти одного.
У центрі шість великоформатних дереворитів-реміксів Базеліца, які переосмислюють героїчні образи його раннього періоду. Навпроти них — ключові дереворити Кірхнера з усіх етапів його творчості. Так видно, як обидва митці працюють з повтором і переформулюванням, і як два покоління німецького мистецтва по-своєму створили позачасову образну силу.
Особливо цікаво, що супровідний онлайн-каталог ставить кожен експонований дереворит поруч з його живописним відповідником. У дереториті, де один мотив може існувати в кількох варіантах, таке порівняння відбитку й картини вартує уваги.
Галерея розташована за адресою Кірхштрасе, 26, у Вихтрасі, відчинена з вівторка по п'ятницю з 14:30 до 17:30 або за домовленістю. Виставка триває з 1 травня 2025 року, тож залишилося лише кілька тижнів.
Джерело: Interlaken Tourismus (Джерело: guidle.com)
Тверському краєзнавчому музею передали в дар колекцію з 34 гравюр, присвячених Вітчизняній війні 1812 року та наполеонівським війнам. Про це повідомила пресслужба уряду Тверської області. На мою думку, для всіх, хто цікавиться старою друкованою графікою, це добра новина.
Дарувальник — промисловець, колекціонер і меценат Михайло Карисалов. Він давно збирає гравюри та літографії про війну Росії з Наполеоном і вирішив передати збірку музею через історичний зв’язок регіону з подіями 1812 року. Добирати матеріали йому допомагав Олександр Авдєєв, колишній міністр культури Росії та посол у Франції і Ватикані. За повідомленням, у нього одна з найкращих приватних колекцій гравюр про російсько-французькі відносини.
Аркуші належать до першої половини й середини XIX століття. Їхні автори — французькі, польські та російські гравери; серед названих майстрів Франсуа і Жуль Куше, Жан Ревіль, Адольф-Жан-Батист Баё, П’єр Жірарде, Жан-Луї Ланглуа, Адріан Ладюрнер і Огюст Обер. Сюжети охоплюють переправу через Неман, Бородінську битву, бої під Смоленськом, Полоцьком, Малоярославцем і Пултуськом, переправу через Березину, пожежу Москви, відступ французької армії, зустрічі Олександра I і Наполеона в Тільзиті та Ерфурті та вступ союзних монархів до Парижа 31 березня 1814 року. Яку техніку використано в кожному аркуші, у повідомленні не уточнюється.
На території Тверської губернії великих битв не було, але вона зробила внесок у перемогу: там створили Тверське ополчення, яке захищало Москву. Особливо цікаво, що такі гравюри колись працювали як «новини в картинках», а тепер стануть частиною постійної історії регіону.
Джерело: МК в Твери
У Міжнародному музеї гравюри міста Мачіда триває виставка, присвячена «сміху», зображеному в укійо-е. Вона проходить з 12 вересня до 23 листопада 2026 року: перший етап завершується 12 жовтня, другий починається 15 жовтня. На основі колекції укійо-е музею на двох етапах виставлено близько 250 робіт.
Тема така: навіть наприкінці періоду Едо та в епоху Мейдзі, коли стихійні лиха й війни викликали тривогу, укійо-е продовжували зображати сміх у формі карикатур і сатири. Експозиція складається з шести розділів, які починаються з видів знаменитих місць і карикатур Утаґави Хіросіґе, а також жартівливих і сатиричних творів Утаґави Куніьосі.
Наступні розділи знайомлять з намадзу-е, створеними після землетрусу Ансей в Едо, листами про епідемію кору 1862 року та «авате-е», на яких люди панікують через появу іноземних флотилій після інциденту в Намамуґі. Далі йдуть просвітницькі картини Шосая Іккея, що накладають на відомі місця розгублених від модернізації людей, газети в техніці нішікі-е та «понті-е» Кобаясі Кійочіки. Така побудова дозволяє простежити, як гравюри відображали дух свого часу.
Оскільки ксилографії можна було тиражувати великими партіями, злободенні жарти й іронія швидко поширювалися. Ідея про те, що сам вираз сміху був засобом масової інформації свого часу, дуже цікава такому любителю гравюри, як я.
Під час виставки заплановано пам'ятні лекції та розмови в галереї, а також можна подивитися одночасну невелику виставку «Міро і Тапіес: вир повоєнної Іспанії» (вхід вільний). Повний квиток коштує 1000 єн, у понеділок музей зачинено, тож перед візитом варто уточнити розклад на офіційному сайті.
Джерело: Міжнародний музей гравюри міста Мачіда
Бріджет Квінн з Hyperallergic написала рецензію на книжку Голлі Е. Дж. Блек 2026 року «The Story of Printmaking: A Global History of Art», і її думка мене зачепила: історія графіки — це, по суті, історія демократизації мистецтва.
Відправна точка Квінн — те, наскільки рідкісними раніше були зображення. До поширення друку картини здебільшого були пов'язані з релігійними обрядами, священними просторами, спеціальною освітою чи багатством. Гравюри стали одними з перших і найтриваліших викликів цій винятковості, адже були першими художніми предметами, які можна було тиражувати у великій кількості й передавати з рук у руки.
Рецензія також відзначає, що графіку часто вважають другорядною щодо живопису й скульптури, хоча гравюри в усьому світі несли релігійні вірування та інтелектуальну історію і слугували інструментами пропаганди та протесту. За словами Квінн, книжка Блек залучає погляди з багатьох регіонів і ставить у центр розповіді постаті, які, можливо, й не були художниками.
Рецензію ілюструє гравюра Хокусая «Фудзі, видима з Канаї на Токайдо» із серії «Тридцять шість видів гори Фудзі» (близько 1830–1832), що добре нагадує, як одна дерев'яна матриця могла донести зображення до величезної аудиторії.
Як людині, яка любить ксилографію й лінорит, мені сподобався цей погляд. Щоразу, коли знімаєш відбиток, робиш маленьку версію того самого: дозволяєш одній ідеї торкнутися багатьох рук. Квінн завершує тим, що повідомлення особливо актуальне зараз, і я думаю, що вона має рацію.
Джерело: Hyperallergic
У Міському міжнародному музеї гравюри міста Мачіда триває невелика виставка «Міро і Тапіес: вир повоєнної Іспанії 1945–1980». Вона відкрита з 4 вересня до 23 листопада 2026 року, вхід безкоштовний, а експонується вона в залах постійної експозиції.
Виставка знайомить з художниками, які в повоєнній Іспанії за диктатури Франко, коли свобода висловлювання була обмежена, продовжували шукати свободу духу. У центрі — Жоан Міро та Антоні Тапіес, поруч з ними експонуються роботи Антоні Клаве, Едуардо Чільїда та Рафаеля Каногара. Представлено близько 25 творів.
Як людина, що любить гравюру, я звернув увагу на те, що в описах вказані техніки. «Полонена жінка» Міро (1969) виконана технікою офорту, акватинти та карборунду, і це твір, переданий музею на зберігання. Ще один аркуш, «Нокторн» (1953), — літографія, надрукована в номерах 57, 58 і 59 журналу гравюри Derrière le Miroir, вона належить колекції музею. Дуже цікаво, як змінюються лінії та площини, коли той самий митець змінює техніку.
Міро відкрито виступав проти Франко ще до війни і залишився в Іспанії як «внутрішній емігрант». З рідної Каталонії він створював поетичний світ, у якому зірки й птахи стають знаками. Тапіес висловлював життя, смерть і дух опору, накладаючи грубі літери та знаки на важкі поверхні, що нагадують стіну або землю.
У будні музей відкритий з 10:00 до 17:00, у вихідні та свята — до 17:30. По понеділках він зачинений, але 12 жовтня відкриється, а 13-го буде зачинений. Список творів опублікований у PDF, і я хочу переглянути його перед відвідуванням.
Джерело: Міський міжнародний музей гравюри Мачіда
Плазівська гравюра на дереві — одна з тих традицій, які легко проминути, але варто знати. Це колекція друкарських дощок XIX століття, пов'язаних із Плазовом у повіті Любачів: 13 дерев'яних табличок, частину з яких вирізьблено з двох боків, тож усього виходить 22 дошки. Тематика переважно релігійна: сцени зі Старого і Нового Заповітів, образи Марії та Ісуса, святі Римо-католицької та Греко-католицької церков.
Відтворенням дощок Мачея Костшицького з Плазова зайнявся Юзеф Левкович, народний митець із Нове-Сьоло. За даними Rzeszów Info, це копітка робота: треба прочитати збережені малюнки й перенести їх на дерево, зберігши мову старого мистецтва. У 2022 році «Відродження та розвиток плазівської гравюри на дереві» було внесено до Національного реєстру добрих практик охорони нематеріальної культурної спадщини, а Левкович став одним із перших офіційних охоронців цієї традиції. У 2025 році він отримав відзнаку «Заслужений для польської культури».
Виставка «Юзеф Левкович — у колі плазівської гравюри на дереві» в Етнографічному музеї імені Ф. Котули в Жешуві (Rynek 6) показує відбитки відтворених зображень і авторські роботи митця. Відкриття було призначено на 24 вересня 2026 року о 17:00, вхід був безкоштовним. Головною подією мало стати представлення його найновішої роботи — гравюри зі святим Онуфрієм, 16-ї відтвореної дошки.
Тішить, що хтось ставиться до шматка дерева та вирізаної в ньому лінії як до живої історії, а не лише до експоната за склом.
Джерело: Rzeszów Info
