NGC 7129 очима Вебба: космічний казан
Час від часу нове зображення від телескопа Джеймса Вебба змушує мене завмерти перед екраном. Цього разу це була NGC 7129, зоряна колиска приблизно за 3300 світлових років від Землі. Телескоп, чутливий до інфрачервоного проміння, здатен зазирнути крізь пил. Цей регіон уже спостерігав Спітцер, який тепер виведений з експлуатації, але з набагато нижчою роздільною здатністю.
У центрі розташована зірка LkHα 234 до головної послідовності масою від 5 до 8 мас Сонця. Це найважча й найзрілиша зірка в усій околиці. Ліворуч відкривається золота порожнина близько 3,5 світлового року завширшки, видовбана потоками речовини, яку зірка викинула на попередній стадії. Колір має точний зміст: гарячий атомарний водень виглядає золотим, а холодніший молекулярний водень — червоним.
Усередині порожнини є інші зорі до головної послідовності, чиї зоряні вітри вирізають менші ударні дуги та заглиблення. На краях, де молекули водню розпадаються на атоми, утворюється область фотодисоціації. Праворуч молодші протозорі оточені щільною грудкуватою речовиною, а їхні перегріті струмені породжують ударні хвилі, які інколи накладаються одна на одну.
У верхньому лівому куті є деталь, яка сподобалася мені найбільше: протозоря з дископодібним диском, схожим на пончик, відкидає тінь на блакитну туманність. Ця структура нагадує так звану «Тінь кажана», яку вже знімав Габбл.
Мене захоплює, що на одному знімку можна прочитати кілька поколінь зір: від найзріліших до новонароджених, які ще приховані пилом. Зображення належить NASA, ESA, CSA і STScI, обробку виконала Алісса Паган (Alyssa Pagan).
Джерело: Media INAF
У центрі розташована зірка LkHα 234 до головної послідовності масою від 5 до 8 мас Сонця. Це найважча й найзрілиша зірка в усій околиці. Ліворуч відкривається золота порожнина близько 3,5 світлового року завширшки, видовбана потоками речовини, яку зірка викинула на попередній стадії. Колір має точний зміст: гарячий атомарний водень виглядає золотим, а холодніший молекулярний водень — червоним.
Усередині порожнини є інші зорі до головної послідовності, чиї зоряні вітри вирізають менші ударні дуги та заглиблення. На краях, де молекули водню розпадаються на атоми, утворюється область фотодисоціації. Праворуч молодші протозорі оточені щільною грудкуватою речовиною, а їхні перегріті струмені породжують ударні хвилі, які інколи накладаються одна на одну.
У верхньому лівому куті є деталь, яка сподобалася мені найбільше: протозоря з дископодібним диском, схожим на пончик, відкидає тінь на блакитну туманність. Ця структура нагадує так звану «Тінь кажана», яку вже знімав Габбл.
Мене захоплює, що на одному знімку можна прочитати кілька поколінь зір: від найзріліших до новонароджених, які ще приховані пилом. Зображення належить NASA, ESA, CSA і STScI, обробку виконала Алісса Паган (Alyssa Pagan).
Джерело: Media INAF
Коментарі 0
Залиште перший коментар будь-якою мовою.
Увійдіть, щоб коментувати