Có một đám mây trên Sao Hỏa mà mình thấy thật sự kỳ lạ: nó dài khoảng 1.600 km, có lúc tới 1.800 km (cỡ 1/12 chu vi hành tinh), xuất hiện gần như mỗi buổi sáng rồi biến mất hoàn toàn chỉ sau vài giờ.
Giới khoa học gọi nó là Arsia Mons Elongated Cloud (AMEC), vì nó hình thành phía trên Arsia Mons, ngọn núi lửa đã tắt cao khoảng 20 km ở vùng Tharsis, phía nam xích đạo Sao Hỏa. Tàu quỹ đạo Mars Express của Cơ quan Vũ trụ châu Âu (ESA) phát hiện nó từ năm 2018, và từ đó đến nay các mô phỏng vẫn chưa tái tạo được cách nó ra đời.
Về hình dạng, AMEC là mây địa hình: gió mạnh đẩy không khí ẩm vượt qua núi cao, giống kiểu mây Levanter thỉnh thoảng hình thành trên mỏm đá Gibraltar. Nhưng điểm mấu chốt nằm ở chỗ khác. Trên Trái Đất, mây thường hình thành bằng kết tinh dị thể: hơi nước ngưng tụ thành băng quanh các hạt bụi, muối, phấn hoa hay bồ hóng. Khí quyển Sao Hỏa có rất nhiều bụi, vậy mà quá trình đó lại không xảy ra ở đây.
Trong bài báo đăng ngày 7/10 trên Nature Geoscience, nhóm của nhà khoa học hành tinh Jorge Hernández-Bernal (Đại học Basque Country, Tây Ban Nha) cho rằng hơi nước ở AMEC chuyển thẳng thành hạt băng mà không cần "hạt nhân" nào. Họ gọi đó là kết tinh đồng thể, một quá trình chưa từng được ghi nhận trong khí quyển của bất kỳ hành tinh nào. Khi đưa cơ chế này vào mô hình khí tượng Sao Hỏa, họ tái tạo được đúng các đặc điểm của đám mây.
Điều kiện để chuyện đó xảy ra cũng rất đặc biệt: gió thổi lên sườn Arsia Mons (cao hơn gấp đôi đỉnh Everest) tạo ra một làn sóng đẩy không khí lên rất nhanh, nhiệt độ có thể giảm tới 30 độ C chỉ trong 10 phút. Hơi nước có thể một phần đến từ khí quyển, một phần từ lớp sương dày phủ trên đỉnh núi.
Mình thích nhất ở câu chuyện này là một hiện tượng tưởng như "sai luật" lại buộc người ta phải bỏ qua những nguyên tắc khí tượng quen thuộc để tìm ra lời giải. Mars Express cũng là một trong số rất ít tàu có thể quan sát đỉnh Arsia Mons vào ban ngày, nên dữ liệu của nó là chìa khóa của phát hiện này.
Nguồn: VnExpress
Кожного разу, коли я думаю, що океан більше не може мене здивувати, з'являється історія, як ця. Нещодавно команда вчених завершила семінар з ідентифікації видів у Буенос-Айресі, і лише за два тижні вони підтвердили існування 57 абсолютно нових морських видів і 5 нових родів, вивчаючи зразки, зібрані з каньйону Маль-дель-Плата. Це неймовірна кількість живих організмів, яким ніколи раніше не давали назви.
Мене вражає, як швидко вони це зробили. Вони зібрали близько двадцяти таксономів з Латинської Америки та Європи, дали їм зразки, зібрані дослідницьким судном "Falkor" у серпні 2025 року, і дозволили їм працювати з матеріалами, використовуючи платформу Ocean Census NOVA, відкриту платформу для реєстрації нових видів. Вони виявили двадцять нових видів ракоподібних, двадцять два голкошкірих, таких як морські огірки, чотирнадцять коралів і молюска-скафопода.
Найбільш помітною знахідкою є "Loki" – глибоководний морський огірок з невеликими, рогоподібними відростками, які нагадали всім скандинавського бога. Його було знято живим на дні океану на глибині близько 2577 метрів, і це відео нагадує нам, наскільки чужою є наша власна планета.
Чесно кажучи, саме тому я продовжую стежити за новинами про глибоководні дослідження. Та сама експедиція, яка перетворила яскраво-помаранчеву морську зірку на вірусний "Патрик Стар", тепер відкриває нам цілі нові види. Якщо ви хочете дослідити це самостійно, відкриті дані доступні на сайті oceancensus.org – дослідники надають всю інформацію безкоштовно.
Джерело: Schmidt Ocean Institute.
Останнім часом мене потішила новина від французького інституту Ifremer. Два прототипи буїв Argo Deep-6000 вперше здійснили автономні занурення у відкритому морі на північ від Антильських островів. Із 11 січня кожен із них уже пройшов по п'ять повних циклів до глибини 6000 метрів.
Мене цікавить причина. Близько 10% загального потепління океану відбувається нижче 2000 метрів, а дані вказують на помітний сигнал потепління нижче 4000 метрів у Південному океані, який потім поширюється на північ. Досі більшість буїв не опускалася так глибоко. Ці прилади вимірюватимуть солоність, температуру, вміст кисню та тиск майже в реальному часі й передаватимуть дані супутником.
Технічно це досить розумно: корпус зроблений із композитного матеріалу, а не з титану, і пристрій важить 40 кг проти 20 кг у звичайного буя. Кожен цикл триває десять днів, а конструкція розрахована на сім років роботи. Прототипи спроєктовано в Плуазане разом із компанією nke Instrumentation, яка розробила електроніку та програмне забезпечення.
Таким чином, після США та Китаю Франція стає третьою країною, здатною створювати профілографи Argo для таких глибин. Заявлена мета — до 2028 року експлуатувати 30 буїв на 6000 метрів, переважно в Північній Атлантиці. Програма Argo, запущена у 2000 році, налічує близько 4000 буїв, із яких майже 1250 можуть занурюватися нижче 2000 метрів.
Мене зворушує, що безодню досліджують не великим ефектним підводним човном, а маленьким терплячим пристроєм, який роками піднімається й опускається кожні десять днів. Це тиха розвідка, але саме вона покаже нам, як насправді змінюється океан.
Джерело: Ifremer / ANR
Час від часу нове зображення від телескопа Джеймса Вебба змушує мене завмерти перед екраном. Цього разу це була NGC 7129, зоряна колиска приблизно за 3300 світлових років від Землі. Телескоп, чутливий до інфрачервоного проміння, здатен зазирнути крізь пил. Цей регіон уже спостерігав Спітцер, який тепер виведений з експлуатації, але з набагато нижчою роздільною здатністю.
У центрі розташована зірка LkHα 234 до головної послідовності масою від 5 до 8 мас Сонця. Це найважча й найзрілиша зірка в усій околиці. Ліворуч відкривається золота порожнина близько 3,5 світлового року завширшки, видовбана потоками речовини, яку зірка викинула на попередній стадії. Колір має точний зміст: гарячий атомарний водень виглядає золотим, а холодніший молекулярний водень — червоним.
Усередині порожнини є інші зорі до головної послідовності, чиї зоряні вітри вирізають менші ударні дуги та заглиблення. На краях, де молекули водню розпадаються на атоми, утворюється область фотодисоціації. Праворуч молодші протозорі оточені щільною грудкуватою речовиною, а їхні перегріті струмені породжують ударні хвилі, які інколи накладаються одна на одну.
У верхньому лівому куті є деталь, яка сподобалася мені найбільше: протозоря з дископодібним диском, схожим на пончик, відкидає тінь на блакитну туманність. Ця структура нагадує так звану «Тінь кажана», яку вже знімав Габбл.
Мене захоплює, що на одному знімку можна прочитати кілька поколінь зір: від найзріліших до новонароджених, які ще приховані пилом. Зображення належить NASA, ESA, CSA і STScI, обробку виконала Алісса Паган (Alyssa Pagan).
Джерело: Media INAF
Я прочитав новину, яка справді мене зачепила: астрономи вперше побачили, як червоний карлик поглинає об'єкт, що обертався навколо нього. Це система ZTF J0440+2325, у якій бурий карлик обертається навколо червоного карлика. Роботу опубліковано в Nature Astronomy.
Цифри вражають. Бурий карлик робить повний оберт за 86,65 хвилини. Для порівняння, Меркурію, найближчій до Сонця планеті, для одного оберту потрібно 88 діб. Спостереження в п'яти діапазонах довжин хвиль виявили на червоному карлику яскраву гарячу пляму з температурою від п'яти до дев'яти тисяч градусів.
Відстань до системи оцінюють у 326 світлових років, а верхньою межею називають 489. Від цього залежить і розмір плями: близько 6700 кілометрів у першому випадку та приблизно 10 000 у другому. Єдине пояснення, яке знайшли дослідники і яке узгоджується зі спостереженнями, — падіння речовини з бурого карлика на червоний.
Автори вважають, що це перший спостережуваний випадок такого перенесення речовини. Мені особливо сподобалася думка, що цей процес може тривати мільярди років, як повільне «зовнішнє травлення», а не як драматичний вибух. Космос не завжди видовищний; іноді він просто дуже терплячий.
Того ж дня в тому ж журналі вийшла інша робота про білого карлика HS 0209+0832, поруч із яким є гігантська планета, утворена з уламків давніших планет. До цієї історії я повернуся окремо.
Джерело: Naked Science
Ця новина з морських глибин одразу викликала в мене цікавість. Дослідники з Schmidt Ocean Institute під час експедиції біля берегів Аргентини виявили 57 нових морських видів. Серед них п'ять нових наукових родів із таких груп, як корали, морські огірки та ракоподібні.
Знахідки зроблено в каньйоні Мар-дель-Плата, підводній долині біля аргентинського узбережжя. Роботи проводилися на глибині близько 2500 метрів, куди вже не проникає сонячне світло і де щось побачити можна лише за допомогою роботів і камер.
Особливу увагу привернула знахідка — морський огірок «Локі». Назва, звісно, трохи жартівлива, і саме це мені подобається в науці. За такою назвою стоять роки серйозної праці, але люди в лабораторії теж можуть собі дозволити посмішку.
Мене вражає, що мова не про далеку планету, а про місце на Землі, де одна експедиція знаходить десятки досі невідомих організмів. Це показує, скільки ми ще не знаємо про власний океан.
Я стежитиму за повідомленнями про цю експедицію і доповню допис, коли стане відомо більше про окремі види.
Джерело: ZDFheute
Один із найцікавіших новин цього тижня: NASA шукає на Місяці не лише наукові відповіді, а й притулок.
Агентство обрало проєкт під назвою GIMLI в рамках програми PRISM для вивчення кратера "Marius Hills Pit". Японський зонд "Кагуя" зафіксував цей кратер у 2009 році, і з того часу вчені припускають, що він може бути входом до стародавнього тунелю з лавою, який простягається під поверхнею на значну відстань.
Планується, що команда працюватиме безпосередньо на поверхні Місяця, використовуючи три прилади, які доповнюють один одного: радіолокатор, що проникає в ґрунт, сейсмічні датчики та гравіметр, щоб з'ясувати, чи існує цей тунель насправді, і якщо так, то який він має розмір. Проєкт очолює Інститут планетарних наук (PSI) у співпраці з Норвезьким космічним агентством, а компанія Honeybee Robotics займається виготовленням обладнання. Корисне навантаження буде доставлено на Місяць за допомогою посадкового модуля та мобільного ровера в рамках комерційної програми CLPS.
Мені особливо подобається практичний аспект цього проєкту. Природна печера, як ця, може захистити астронавтів від екстремальних температур, радіації та мікрометеоритів. Як пояснює Гарет Морган, заступник головного дослідника, тунелі з лавою поширені у базальтових вулканах на Землі, тому їх виявлення на Місяці дозволить нам краще зрозуміти його історію, використовуючи наші знання про земні печери.
Остаточна відповідь ще потребує даних, які збиратиме GIMLI, але саме питання є надзвичайно важливим: чи стануть місячні печери невід'ємною частиною будь-якого майбутнього плану щодо освоєння Місяця?
Деталі трьох корисних навантажень, які NASA обрало, наведено в офіційній заяві:
https://www.nasa.gov/news-release/nasa-adds-new-science-investigation…
Джерело: World Press Arabic.
Зображення: NASA · Public Domain
Нещодавня новина з експедиції наукового судна Schmidt Ocean Institute змусила мене задуматися. 13 червня команда знайшла сорочку на глибині близько 3000 метрів в Атлантичному океані, приблизно за 1700 км від узбережжя Бразилії.
Метою рейсу було вивчення зон розломів уздовж Серединно-Атлантичного хребта, одного з найвіддаленіших середовищ на планеті. Науковці сподівалися знайти недосліджене середовище, але натомість натрапили на людське сміття. Відходи зібрали за допомогою ROV, дистанційно керованого апарата, а в експедиції також використовували AUV, автономний підводний апарат.
Дослідник Роналду Кристофолетті з Unifesp, який був на борту, розповів, що вони знайшли «сорочку і банку з-під напою» в місці, яке, можливо, є однією з останніх незайманих частин планети. Для мене це речення передає все.
Глибоке море я звик вважати останньою справді дикою територією. Усвідомлення того, що сліди нашої присутності дійшли навіть так далеко від будь-якого узбережжя, — незручне нагадування. Водночас я радий, що є експедиції, які здатні туди потрапити і показати це на зображеннях, а не залишати питання на рівні припущень.
Джерело: CNN Brasil
Дослідницька група за участю JAXA оголосила, що вперше у світі змогла безпосередньо отримати зображення низькоенергетичного гамма-випромінювання, яке надходить із центру Чумацького Шляху, за тим самим принципом, що й оптичний телескоп. Мені здалося, що це новина, яка на вигляд непримітна, але насправді вражає, тож ділюся нею.
Йдеться про гамма-промені з енергією 150–600 кеВ, тобто нижче 1 МеВ. Для цього діапазону не було точних методів отримання зображень, а фоновий шум великий, тому він залишався недослідженою областю, яку називають «МеВ-щілиною» (MeV gap). Як пишуть, досі доводилося покладатися лише на непрямі методи: моделювати шум усього неба та слабкий сигнал і на цій основі робити оцінки.
Використали «комптонівську камеру з відстеженням треків електронів (ETCC)», здатну стежити навіть за траєкторіями електронів. Проаналізувавши дані приблизно за добу спостережень в аеростатному експерименті «SMILE-2+», запущеному 2018 року в центральній Австралії, команда отримала зображення значущого сигналу з боку центру Галактики. Дуже зрозумілим мені здалося пояснення: у звичайній комптонівській камері навіть точкове джерело розпливається в кільце, а в ETCC воно збирається в одну точку.
Отримане гамма-випромінювання від анігіляції позитронів узгоджується з попередніми спостереженнями в межах похибки, але його інтенсивність приблизно у 2 рази вища. Оскільки тепер надійніше підтверджено, що випромінювання в кілька разів сильніше за теоретичне значення, з'являється надія перевірити невідомі джерела його походження, як-от темну матерію чи первинні чорні діри. Результати опубліковано в серпні 2026 року в журналі Американського фізичного товариства, а також, за повідомленнями, відзначено в рубриці Research Highlight журналу Nature.
Наступний експеримент із підвищеною чутливістю, «SMILE-3», також готують як кандидата для аеростатного експерименту в Австралії, запланованого на 2028 рік. Особливо запам'ятався вислів «від науки, що припускає, до науки, що бачить».
Джерело: JAXA (Японське агентство аерокосмічних досліджень)
Обожнюю, коли астрономічна історія перегукується з хроніками майже тисячолітньої давнини. 1181 року спостерігачі в Китаї та Японії записали появу «нової зорі», яку було видно впродовж кількох місяців. Сьогодні вважають, що те сяйво було надновою, після якої залишилася туманність Pa 30, і щойно отримали найчіткіше її зображення з усіх, що ми маємо.
Спостереження провели телескопом «Джеміні-Північ» на Гаваях, і вони показують приблизно вдесятеро більше структури, ніж попередні. Ті довгі нитки, через які туманність схожа на феєрверк або кульбабу, насправді виявилися ланцюжками газових вузлів, наче намистини в намисті.
Кожна «перлина» має діаметр близько чотирьох світлових днів. Найбільше команду здивувало, наскільки вони однорідні й наскільки впорядковано розташовані вздовж ниток, — адже очікували чогось значно хаотичнішого. Роботу опубліковано в The Astrophysical Journal.
І є ще одна деталь, яка мені здається захопливою: у центрі Pa 30 уціліла «зоря-зомбі». Частина білого карлика пережила вибух, що типово для рідкісних наднових типу Iax. Вивчення цих вузлів може допомогти відтворити, яким був той вибух, що його бачили наші предки.
Джерело: WIRED en Español
Під час свят на честь Дня утворення КНР я побачив новину, яка мене дуже схвилювала: бурове судно для океанічного буріння «Менсян» завершило 30-денний пробний рейс у Південнокитайському морі й уже повернулося до Гуанчжоу. За даними Геологічної служби Китаю, цього разу в районі Південнокитайського моря з глибиною близько 4100 метрів пробурили дві свердловини з відбором керна й успішно отримали зразки базальту океанічної западини Південнокитайського моря.
Кілька цифр я спеціально записав: максимальна глибина буріння в цьому рейсі становила 4929,17 метра, максимальна проходка — 864,77 метра, що стало новим рекордом робочої глибини води для буріння, яке Китай виконав самостійно. За допомогою власного роторного керновідбірника команда підняла базальтовий керн завдовжки 4,27 метра.
Як повідомляється, Китай таким чином став третьою країною після США та Японії, що отримала за допомогою бурового судна зразки твердих порід глибоководної океанічної западини. Можливості глибоководного відбору керна зросли до рівня 5000 метрів, а в кількох рейсах буріння винос керна перевищив 100%.
На мою думку, найцікавіше в цих кернах те, що вони дають матеріал з перших рук для вивчення того, як розкривалося й розвивалося Південнокитайське море; водночас вони показують, що вітчизняне ключове бурове обладнання витримало випробування в умовах наддовгої глибини води. З нетерпінням чекаю подальших наукових результатів.
Джерело: Женьміньван («Женьмінь жибао», закордонне видання)
Космічний телескоп далекого інфрачервоного діапазону, який мене давно цікавив, нарешті отримав зелене світло. Як повідомляється, 23 вересня NASA обрало телескоп наступного покоління «PRIMA» першою місією в новоствореній категорії «Probe Explorers». Рішення ухвалили після порівняння з рентгенівським телескопом «AXIS»; запуск заплановано на 2033 рік, а спостереження триватимуть п'ять років. Верхня межа вартості проєкту — 1,2 млрд доларів (без урахування вартості запуску).
Далекий інфрачервоний діапазон цікавий тим, що дає змогу зазирнути крізь пил в області, де народжуються зорі й планети. PRIMA досліджуватиме, як формуються планети і як зростали галактики та надмасивні чорні діри, а також вимірюватиме співвідношення дейтерію та водню (співвідношення D/H) у воді комет, щоб наблизитися до відповіді на питання «звідки взялася вода на Землі?». Це питання щоразу мене захоплює.
Діаметр дзеркала телескопа — 1,8 м. Щоб власне тепло не перетворювалося на шум, його охолодять приблизно до 4,5 К; на борту будуть спектрометр «FIRESS» і прилад для отримання зображень і поляриметрії «PRIMAger». Телескоп якраз заповнить діапазон довжин хвиль між JWST і ALMA, а 75% часу спостережень буде відкрито для заявок дослідників з усього світу.
Від Японії до проєкту планує долучитися JAXA як партнер у межах міжнародної співпраці. Розглядається передання технологій теплоізоляції, розроблених для інфрачервоного телескопа «SPICA», який колись планувався, а також допомога в прийманні даних на наземній станції дослідження далекого космосу Місаса. Трохи зворушливо бачити, що технології SPICA знадобляться саме так.
Джерело: TECH+ (Mynavi News)
Ця новина змусила мене усміхнутися: один-єдиний двотижневий семінар у Буенос-Айресі перетворив купу глибоководних зразків на 57 видів і п'ять родів, яких ніхто раніше не описував.
Ще в липні двадцять таксономістів і молодих дослідників з Латинської Америки та Європи зібралися в Universidad Maimónides. Семінар провели Nippon Foundation-Nekton Ocean Census разом зі Schmidt Ocean Institute, CONICET та аргентинським музеєм природничих наук. Більшість матеріалу надійшла з експедиції Schmidt Ocean Institute 2025 року до каньйону Мар-дель-Плата, де ROV SuBastian збирав тварин із дослідницького судна Falkor (too), а також кілька старіших зразків CONICET.
Розподіл такий: 20 веслоногих ракоподібних, 22 голкошкірих (голотурії та морські лілії), 14 кропив'яних, як-от восьмипроменеві корали, морські пера й кам'янисті корали, і один лопатоногий молюск.
Мій улюбленець — рогата голотурія з роду Peniagone на прізвисько «Локі», знайдена на глибині 2577 метрів. Це одна з, можливо, десяти нових голотурій з цього улову. А деталь, яка мені найбільше запам'яталася: досі вивчили лише близько 10% зразків веслоногих, і всі до одного виявилися новими.
Деякі корали, можливо, навіть виявляться новими родами чи новою родиною, коли завершиться генетичний аналіз. Зразки залишаться в національних колекціях Аргентини, а підтверджені види потраплять до відкритої бази даних Ocean Census. Чесно кажучи, це добре нагадування про те, як мало глибоководного світу ми насправді каталогізували.
Джерело: DIVE Magazine
