Сосна звичайна: як її впізнати і що вона дає бушкрафтеру

Найновіший нарис Пола Кертлі про дерева присвячений сосні звичайній, дикій, гарній і поширеній по всій Євразії. Це добре дерево, з якого варто почати знайомство.

Щоб її впізнати, шукайте високий прямий стовбур без гілок унизу та відкриту крону. Хвоя росте парами, синьо-зелена і закручена, завдовжки близько 5–7 см, а розтерта пахне солодкуватою смолою. Молода кора помаранчево-рожева і тонка, як папір; у старих дерев нижня частина стовбура сіро-коричнева й потрісана, а верхня частина стовбура та гілки лишаються помаранчево-коричневими й лущаться, і це найкраща ознака здалеку. Шишки завдовжки 5–8 см, конічні й тупі. Схожі дерева: сосна чорна (темніша кора, довша хвоя), сосна скрута (луски шишок із колючкою) і сосна червона (хвоя 12–18 см).

Для бушкрафту деревина смолиста, горить швидко і яскравим полум'ям. Прямі розколоті шматки без сучків добре підходять для стружки-«пір'їнок» і розпалу, а багаті на смолу частини є чудовим трутом. Сухі пучки хвої, що ще тримаються на гілочках, можуть швидко закип'ятити чай. Корені придатні для в'язання, хвоя, залита окропом, дає чай, багатий на вітамін C, а внутрішню кору історично їли саамі: її сушили і товкли на борошно. Лучкове свердління працює лише тоді, коли деревина абсолютно суха і не надто смолиста.

Автор не наводить дозувань і правил безпеки для їстівного використання, тож перш ніж пробувати, перевірте це окремо. Добре, що він нагадує звіряти кілька ознак, адже лишайник може приховати колір кори.

Джерело: Paul Kirtley